Вічне життя Смерті - Лю Цисінь

Коли вони втрьох, прихопивши реліквії, вийшли за ворота моноліту, то побачили двовимірну Землю.

Землі випало першій із кам’янистих планет перейти у двовимірність. Порівняно з Нептуном і Сатурном, «річні кільця» двовимірної Землі виявилися чіткіше виокремленими й іще більш деталізованими: поступово жовтизна мантії змінювалася насиченістю червоного залізно-нікелевого ядра, — проте площа картини значно поступалася площі планет-гігантів.

Але в цій реальності взагалі не було видно блакиті океанів.

— Куди ж поділися наші океани? — перепитав Ло Цзі.

— Вони мали трансформуватися в зовнішнє коло, але двовимірна вода може бути абсолютно прозорою, тож ми її просто не бачимо, — відповіла АА.

Вони мовчки продовжили шлях до «Зоряного кільця», притискаючи до себе культурні реліквії. Горе ще не звалилося на їхні плечі, як і біль від рани, завданої гострим лезом, відчувається не одразу.

Але двовимірна Земля ще не продемонструвала всіх своїх прихованих сюрпризів — у неї поступово з’являлося зовнішнє кільце білого кольору. Спочатку ледь помітне, воно швидко набуло чіткості, притягуючи до себе погляди. Біле кільце було чистим і бездоганним, але з нерівномірною текстурою, ніби складалося з незліченної кількості дрібних зерен.

— Онде наш океан, дивіться! — крикнула Чен Сінь, вказуючи на двовимірну Землю посеред космосу.

— Вода замерзла у двовимірному просторі, — погодилася АА. — А отже, він і там холодний.

— Овва… — Ло Цзі хотів було звичним жестом пригладити бороду, але рука наштовхнулася на візор шолома.

Вони втрьох із реліквіями під пахвами піднялися на борт «Зоряного кільця». Чен Сінь і АА з подивом виявили, що Ло Цзі, здавалося, був обізнаний із внутрішньою будовою корабля, бо без найменшої підказки одразу попрямував до вантажного відсіку. Ба більше — навіть штучний інтелект бортової системи виконував його вказівки: після того як вони закріпили цінні речі у вантажному відсіку і повернулися до кабіни, Ло Цзі замовив чашку чаю — її приніс невеликий робот, якого Чен Сінь і АА до цього на борту не бачили.

Чен Сінь наказала штучному інтелекту бортової системи корабля відтворити отримані із Землі дані, проте почула, що передана аудіо- та візуальна інформація вкрай низької якості, до того ж її недостатньо, аби продемонструвати щось хоч трохи змістовне. Вони все одно продивилися знімки в кількох інформаційних вікнах, але побачили лише розмиті кадри, зняті з безпілотників. Штучний інтелект повідомив, що може продемонструвати пізніші зображення Землі, зроблені системами моніторингу космічних кораблів, які перебували неподалік. З’явилося нове велике вікно, й знімок сплощеної двовимірної Землі заполонив весь його простір.

Усім трьом одразу здалося, що зображення занадто нереалістичне, й вони навіть почали підозрювати штучний інтелект у підтасовці картинки.

— Боже мій, що це ти нам показуєш? — не втрималася АА.

— Це Земля сім годин тому. Знімок зроблено з відстані у 50 астрономічних одиниць при кутовому збільшенні в 450 разів.

Вони ще раз уважніше вивчили голографічне зображення, зафільмоване через лінзи телескопа. Двовимірна Земля була дуже чіткою, а «річні кільця» видавалися ще більш дефрагментованими, ніж заі споглядання неозброєним оком. Земля тьмяніла, а отже, трансформація у два виміри вже мала добігти кінця. Найбільше їх здивував замерзлий двовимірний океан у формі білого крижаного кільця, яке з самого краю опоясувало пласку Землю, бо вони змогли розрізнити, з чого воно складається. Це були сніжинки! Велетенські, абсолютно фантасмагоричні за розмірами, ідеально правильні шестикутники сніжинок із унікальними, вишуканими й неповторними формами радіальних променів. Можливість роздивитися сніжинки з відстані 50 астрономічних одиниць лише підсилювала відчуття нереальності того, що відбувається. Сніжинки розташовувалися на площині строго одна поруч із одною, без найменшого перекриття, довершуючи сюрреалістичну картину. Вони здавалися дуже деталізованим художнім зображенням, через що весь замерзлий двовимірний океан перетворювався на витвір мистецтва.

— Наскільки великі ці сніжинки? — запитала АА.

— Їх діаметр варіюється від чотирьох до п’яти тисяч кілометрів, — спокійним, не здатним передавати подив голосом відповів штучний інтелект корабля.

— То вони більші за Місяць! — вигукнула Чен Сінь.

Штучний інтелект вивів зображення окремих сніжинок у нові інформаційні вікна. На цих знімках втрачалося відчуття масштабу, через що всі сніжинки перетворилися на безтілесних духів, готових стати краплиною води на людській долоні.

— Гм… — Ло Цзі знову спробував розгладити бороду, цього разу вдало.

— Яким чином вони утворилися? — запитала АА.

— Це мені невідомо. Я не зміг відшукати жодної інформації про кристалізацію води в астрономічних масштабах, — відповів штучний інтелект корабля.

У тривимірному світі сніжинки утворюються з кристалів унаслідок замерзання мікроскопічних крапель води в переохолодженій хмарі. Теоретично у тривимір­ному світі не існує обмежень щодо їхніх розмірів — було зафіксовано сніжинки діаметром 38 сантиметрів.

Проте нікому не були відомі закони, за якими відбуваються утворення й зростання сніжинок у двовимір­ному світі. Але хай би там як, вони дали змогу з’явитися справжнім гігантам діаметром у п’ять тисяч кілометрів.

— На Нептуні та Сатурні є й вода, й аміак, що також здатен кристалізуватися. То чому ми на цих планетах не побачили нічого подібного? — поцікавилася Чен Сінь.

Штучний інтелект корабля знову не зміг допомогти з відповіддю.

Ло Цзі милувався двовимірним зображенням рідної планети.

— Океан украй гарний навіть у такому вигляді, еге ж? Лише Земля гідна такого чудового вінка.

— Мені кортить побачити, на що перетворилися ліси, луки й старовинні міста, — тихим голосом відповіла Чен Сінь.

Горе їх нарешті наздогнало: АА нестримно ридала; Чен Сінь насилу відірвала погляд від океану сніжинок навколо двовимірної Землі, але змогла не проронити ані звуку, коли сльози навернулися на очі; Ло Цзі просто похитав головою, зітхнув і знову відсьорбнув чаю. Зрештою, вони дещо втішилися думкою, що світ, який втратить один вимір, стане кінцевим пунктом призначення й їхньої дороги життя.

Там вони знайдуть вічний спокій поруч із рідною планетою.

***

Трійця вирішила ще раз навідатися до сховища по наступну партію культурних реліквій. Вони вийшли із «Зоряного кільця», підняли очі й побачили, що три двовимірні планети — Нептун, Сатурн та Земля — начебто збільшилися у розмірах, а Пояс астероїдів значно додав у товщині. Вони припустили, що це якась оптична ілюзія, але вирішили перепитати у штучного інтелекту корабля.

— Навігаційна система корабля виявила суттєвий збій у звичній системі координат Сонячної системи: першу групу орієнтирів — Сонце, Меркурій, Марс, Юпітер, Уран, Плутон, деякі астероїди та пояс Койпера — все ще можна було використовувати для визначення положення у космосі; тоді як друга група — Нептун, Сатурн, Земля та решта астероїдів — перестала виконувати роль навігаційних маркерів. Перша група орієнтирів рухається в напрямку другої, що спричиняє спостережуваний ефект.

На іншій половині неба на тлі далеких зірок з’явилися численні рухомі вогники синього кольору з довгими хвостами — кораблі, що намагалися втекти за межі Сонячної системи. Деякі з них пролітали досить близько до планети, і заграви від двигунів, які працювали на повну потужність, відкидали на поверхню рухомі тіні. Проте жоден із них не намагався сісти на Плутоні.

Однак втекти із зони розширення двовимірного простору марно було й сподіватися. Штучний інтелект намагався пояснити, що тривимірний простір Сонячної системи нагадував килим, який невидима рука тягнула до двовимірної безодні. А ці кораблі-втікачі були