Вічне життя Смерті - Лю Цисінь
Коли двовимірна площина перетнула центральну вісь міста, більшість людей уже скупчилася на протилежному боці поселення. Половина міста вже зникла у двох вимірах, і видима частина пласкої площини сягнула максимальних значень, тож мешканці бачили лише двомірне небо, яке невмолимо насувається на залишки тривимірної Європи VI. Оскільки стаціонарні виходи на полюсах міста стали недоступними, всі скупчилися біля екватора, де були розташовані три аварійні виходи, утворивши велетенські купи з людських тіл.
Проминувши центральну вісь міста, двовимірна площина проковтнула три термоядерні сонця, але від того навкруги тільки посвітлішало — сяйво, що линуло зсередини площини, ставало дедалі яскравішим.
Почувся тихий свист — місто почало втрачати атмосферу, що заструменіла в безодню космосу: людям вдалося відчинити аварійні виходи, кожен розмірами з футбольне поле, які вели в усе ще в тривимірний космос.
Штучний інтелект бортової системи корабля вивів на передній план інше інформаційне вікно, в якому Європу VI було видно з глибини космосу. По невидимій площині розповзлася двовимірна проєкція космічного міста, в центрі якої лишалася невеличка частина тривимірної Європи VI; вона нагадувала спину велетенського кита, що пливе в безбережному океані. У трьох вимірах космосу розліталися три чорні цівки диму — людський натовп розкидало навсібіч тиском повітря, що струменіло назовні. Ізольований острів тривимірності продовжував тонути й танути у двомірному океані, й менш ніж за десять хвилин космічне місто Європа VI перетворилося на двовимірне.
На екрані демонструвалося панорамне зображення Європи VI, й одразу визначити її площу було важко — в будь-якому разі вона стала просто велетенською. Але це вже було мертве місто, точніше — його розверстка в масштабі 1:1. На цьому зображенні можна було роздивитися геть усі деталі, навіть найдрібніші: кожен гвинт, кожне волокно, кожного кліща і навіть бактерію. Точність відображення сягала атомарного рівня: окремий атом тривимірної молекули чітко проєктувався на певне місце за суворими правилами. Одним із основних принципів перетворення такого креслення була відсутність перехрещень та перекриттів зображень — усі деталі розташовувалися на площині й були доступні для огляду. Велич прийшла на зміну складності. Але читати зображення виявилося непростим завданням: легко було впізнати хіба що загальну схему міста й деякі макрооб’єкти. Наприклад, гігантські дерева-будівлі залишалися впізнаваними й у двовимірній проєкції, проте їх внутрішня будова деформувалася до нерозрізненості. Рекомбінувати тривимірний об’єкт із двовимірної проєкції лише за допомогою уяви було майже нереально, але спеціальне програмне забезпечення для обробки зображень, створене з використанням правильної математичної моделі, без сумніву, змогло б упоратися з цим завданням.
На екрані можна було помітити й два інших космічних міста, розташовані на значній відстані, що також перетворилися на сплощені двовимірні проєкції й уже не світилися. Вони нагадували позбавлені товщини континенти, які дрейфували невидимою площею океану. Проте й камера, ймовірно, розташована на дроні, також падала на двовимірну площину, тож незабаром весь кут огляду заповнило зображення Європи VI.
Мільйони людей, які врятувалися з Європи VI через аварійні виходи, тепер засмоктувало разом із тривимірним простором до пласкої ділянки Сонячної системи, й вони перетворилися на колонію мурашок, яких волочив потік невидимого водоспаду. Щільний «людський дощ» рясно всівав тілами площину міста. Двовимірне тіло людини займало значно більшу площу, ніж звичне тривимірне, проте порівняно з циклопічними двовимірними спорудами людські фігурки нагадували людиноподібні цятки на гігантському полотні.
На екрані з’явилося багато інших тривимірних об’єктів: це були човники та невеликі космічні кораблі, які спробували втекти з Європи VI. Їхні термоядерні двигуни працювали на повну потужність, але кораблі все одно безпорадно наближалися до двовимірної площини. На якусь мить Чен Сінь здалося, що плазмовим струменям двигунів під силу розірвати пласку ділянку простору, однак і плазма переходила у двовимірний світ. У точках дотику плазми до поверхні двовимірні проєкції споруд і будівель викривлялися та деформувалися, але лише для того, щоб звільнити простір для кораблів. За правилом неперекриття зображень двовимірне місто в цих ділянках розширювалося, щоб дати місце новим об’єктам, і весь цей рух нагадував розповзання бриж поверхнею ставка.
Камеру продовжувало затягувати в напрямку двовимірної поверхні. Чен Сінь жадібно вивчала панораму плаского міста, намагаючись віднайти бодай якісь ознаки активності, але даремно. За винятком деформації від плазмових потоків, не було помітно жодного руху. Двовимірні людські тіла також не подавали ознак життя.
Це був мертвий світ. Мертва картина.
Камера невмолимо наближалася до пласкої поверхні, прямуючи прямо на людське тіло. Розчепірені кінцівки людини швидко заповнили все поле зору, поступившись місцем складній структурі м’язових волокон і судин. Можливо, це була лише ілюзія, але на якусь секунду Чен Сінь здалося, що вона бачить червону двовимірну кров, яка пульсує двовимірними судинами. Проте вже за мить зображення зникло.
***
Чен Сінь і АА вдруге попрямували по культурні реліквії. Вони обидві розуміли, що, швидше за все, їхня місія не має великого сенсу. Спостерігаючи за долею космічного міста, вони збагнули, що в процесі трансформації зберігається більша частина інформації про тривимірний об’єкт і втрата будь-яких даних можлива хіба що на атомарному рівні. За правилом унеможливлення перекриття об’єктів ґрунт Плутона не змішається з культурними реліквіями, а отже, вони збережуться як окремі об’єкти. Але оскільки Чен Сінь і АА погодилися виконати цю останню місію, їм слід продовжити почате. Як сказав Цао Бінь, ліпше спробувати зробити бодай щось, ніж сидіти склавши руки.
Вийшовши із «Зоряного кільця», Чен Сінь і АА виявили, що обидві двовимірні планети-гіганти все ще висять над головою, проте дещо зблякли. Через це іще помітнішим став довгий сяючий пояс, який з’явився під планетами. Пояс складався з незліченних маленьких плямок, що простяглися через весь небокрай, немов нове намисто оперезало Сонячну систему.
— Це Пояс астероїдів? — запитала Чен Сінь.
— Швидше за все. Марс наступний, — відповіла АА.
— Марс зараз по інший бік від Сонця.
Останні слова Чен Сінь змусили обох замовкнути: вони відвели погляди від неба і мовчки рушили до чорного моноліту.
Наступною мала стати Земля.
Коли вони знову ввійшли до зали, то помітили, що Ло Цзі вже встиг підготувати для них нову партію реліквій, багато з яких були картинами китайського живопису. АА розгорнула одну з них і побачила, що це «День поминання предків на річці Бяньхе».
Чен Сінь і АА вже позбулися первинного трепету й захоплення від близького споглядання шедеврів живопису — порівняно з величчю руйнувань, що відбувалися назовні, всі ці полотна були лише ветхими творами мистецтва. Важко уявити, що, коли у далекому майбутньому сюди долетять якісь спостерігачі, ця картина шириною 24 сантиметри і довжиною 5 метрів матиме якесь особливе значення на тлі гігантського двовимірного зображення Сонячної системи.
Чен Сінь і АА почали вмовляти Ло Цзі, щоб той подивився на «Зоряне кільце». Ло Цзі легко погодився, сказавши, що йому цікаво побачити новітній корабель, тож пішов до житлового блока шукати скафандр. На відміну від приміщень музею, житловий блок мав найсучасніші вигляд і обладнання,
