Дюна - Френк Херберт

— Чого тобі, Тартар?

— Біда, Превелебна.

Джессіка відчула, як стислося її серце, його знову пронизав раптовий страх за сина.

— Пол… — видихнула вона.

Тартар розсунула завіси й ступила до кімнати. Перш ніж завіса впала, Джессіка запримітила натовп людей у зовнішній залі. Вона поглянула на Тартар — дрібненька смаглявка в чорній із червоними візерунками робі. Ніздрі роздуваються, відкриваючи натерті корком мозолі, а повністю сині очі втупилися в Джессіку.

— Що трапилося? — запитала Джессіка.

— Є звістка з пустелі, — заговорила Тартар. — Усуль зустрінеться з творцем для випробування… це станеться сьогодні. Парубки стверджують, що він не може зазнати поразки, що він іще до заходу сонця стане вершником піску. Парубки гуртуються для разії. Вони поїдуть на північ і зустрінуть Усуля там. Кажуть, що вони піднімуть бойовий клич. Змусять його кинути виклик Стілґарові й підкорити собі всі племена.

«Збирати воду, озеленювати дюни, повільно, але напевне змінювати свій світ, — їм цього більше не достатньо, — подумала Джессіка. — Маленькі набіги, точні набіги — тепер, коли ми з Полом навчили їх, їм цього більше не достатньо. Вони відчули власну міць. Вони хочуть битися».

Тартар прочистила горло, тупцяючи на місці.

«Нам відомо, наскільки важливе обережне очікування, — подумала Джессіка, — але саме в ньому й криється осердя нашої розгубленості. Ми ж знаємо, якої шкоди може завдати надмірне чекання. Воно притлумлює розуміння мети, якщо триває надто довго».

— Парубки кажуть, що коли Усуль не кине Стілґарові виклик, то він буде боягузом, — додала Тартар, опустивши очі.

— Он як, — пробурмотіла Джессіка, а сама подумала: «Я бачила, як це дозрівало. І Стілґар також».

Тартар знову кашлянула.

— Навіть мій брат Шоаб каже так, — сказала вона. — Вони не залишать Усулю вибору.

«Отже, час настав, — вирішила Джессіка. — І Полові доведеться самому впоратися з цим. Превелебна Матір не сміє втручатися в питання успадкування влади».

Алія вивільнила руку з долоні матері й сказала:

— Я піду з Тартар і послухаю парубків. Раптом іще можна щось зробити.

Джессіка обмінялася поглядами з Тартар, але звернулася до Алії.

— Іди. Розкажеш мені про все, щойно матимеш змогу.

— Ми не хочемо, щоб це трапилося, Превелебна Матір, — сказала Тартар.

— Ми не хочемо цього, — погодилася Джессіка. — Племенам потрібна вся їхня сила. — Вона поглянула на Хару. — Ти підеш з ними?

Хара відповіла на невисловлену частину запитання:

— Тартар не дозволить завдати Алії шкоди. Вона знає, що скоро ми станемо дружинами одного чоловіка. Ми вже поговорили, Тартар і я. — Хара поглянула на Тартар, а тоді знову на Джессіку. — Ми зрозуміли одна одну.

Тартар, простягнувши долоню Алії, сказала:

— Нам треба поквапитися. Парубки скоро поїдуть геть.

Вони пройшли крізь завіси. Дитяча долоня лежала в маленькій жіночій долоні, але здавалося, що це дівчинка веде жінку.

— Якщо Пол-Муад’Діб переможе Стілґара, племені від цього краще не стане, — сказала Хара. — Звісно, раніше влада завжди передавалася саме так, але часи змінилися.

— Часи змінилися і для тебе, — сказала Джессіка.

— Невже ти гадаєш, що я сумніваюся в результаті такого двобою? — запитала Хара. — Усуль може лише перемогти.

— Я теж так гадаю, — погодилася Джессіка.

— І ти вважаєш, що мої особисті почуття втручаються в мої твердження, — сказала Хара. Вона похитала головою, водні кільця задзвеніли на її шиї. — Як же ти помиляєшся. Можливо, ти гадаєш, що я шкодую через те, що Усуль обрав не мене? Що я ревную до Чані?

— Ти обираєш сама, наскільки можеш, — відказала Джессіка.

— Мені шкода Чані, — промовила Хара.

Джессіка заклякла.

— Про що ти?

— Я знаю, що ти думаєш про Чані, — скзала Хара. — Ти вважаєш, що Чані не може бути дружиною твого сина.

Джессіка розслаблено відкинулася на подушки. Стенула плечима.

— Можливо.

— Ти, ймовірно, маєш рацію, — сказала Хара. — Якщо це так, ти можеш знайти несподіваного союзника — саму Чані. Вона бажає всього найкращого для нього.

Джессіка судомно ковтнула, їй різко перехопило подих.

— Чані дуже дорога для мене… — сказала вона. — Вона не могла…

— У тебе дуже брудні килими, — сказала Хара. Вона уважно розглядала підлогу, уникаючи погляду Джессіки. — Тут повсякчас тупцяє стільки людей. Тобі справді треба частіше їх чистити.

42

В ортодоксальній релігії неможливо уникнути втручання політики. Боротьба за владу пронизує тренування, освіту й дисципліну в такій спільноті. Завдяки постійному тиску вожді повинні повсякчас ставити собі питання: чи віддатися абсолютному опортунізму, що є платою за збереження влади, чи ризикнути навіть власним життям заради ортодоксальної етики.

Принцеса Ірулан. Муад’Діб: питання релігії

Пол чекав на піску за лінією наближення велетенського творця. «Я не повинен вичікувати нервово, наче контрабандист, — нагадав він собі. — Я маю стати частиною пустелі».

Хробак лишався на відстані кількох хвилин, виповнюючи ранок вібраціями й сичанням. Його рот із велетенськими зубами розкрився, наче гігантська квітка. Повітря було заповнене запахом прянощів.

Дистикост природно обтягував тіло Пола, а сам юнак уже майже не помічав носових клапанів і дихальної маски. Стілґарова наука — марудні години на піску — далася взнаки.

— На якій відстані в радіусі хробака ти маєш перебувати на піску? — запитував Стілґар.

Пол відповів правильно:

— Півметра на кожен метр діаметру хробака.

— Чому?

— Щоб уникнути виру, створеного його проходом, але мати час підбігти й осідлати хробака.

— Ти їздив на маленьких хробаках, вирощених для сімені та Води Життя, — сказав Стілґар. — Але під час випробування ти викличеш дикого творця, старця пустелі. Ти маєш ставитися до нього з належною повагою.

Тепер глибоке гуркотіння гупала змішувалося із шурхотом хробака. Пол глибоко вдихнув, навіть крізь фільтри відчуваючи мінеральну гіркоту піску. Дикий творець, старець пустелі, виринув просто перед ним. Його передні сегменти здіймалися, відкидаючи піщану хвилю, що ось-ось накриє Пола по коліна.

«Іди сюди, люба почваро, — думав він. — Ти ж чуєш мій поклик. Підходь, підходь».

Хвиля підкинула Пола, а повз нього пролітав піщаний пил. Юнак заспокоївся. Тепер у його світі панував лише хід огорнутої хмарами пилу хвилястої стіни, сегментованої скелі, на якій було чітко помітно лінії кілець.

Пол підняв гаки, оглянув їх і кинув. Відчув, як вони вгризлися в творця і потягнули. Він скочив уперед, відхиляючись від гаків та впираючись ногами в стіну. Ось у цьому й полягала головна мить випробування: якщо він устромив гаки правильно, хробак не перевернеться і не розчавить його.

Хробак сповільнив хід і ковзнув повз замовкле гупало, а тоді почав повільно скручуватися — вгору, вгору — підносячи якомога вище подразливі колючки, геть від піску, що міг пошкодити ніжний внутрішній шар кільчастих сегментів.

Пол опинився просто на спині хробака. Він почувався