Дюна - Френк Херберт
— Гарний план, — погодився Барон. — Але мене це все може стомити. Я готую іншого, хто пануватиме Арракісом від мого імені.
Хават уважно розглядав товсте кругле обличчя навпроти. Старий шпигун-солдат заходився повільно кивати.
— Фейд-Раута, — сказав він. — То ось навіщо все це пригноблювання. А ви й самі підступні, Бароне. Можливо, нам удасться об’єднати обидва плани. Так. Фейд-Раута може прийти на Арракіс як спаситель. Так він і завоює популярність. Так.
Барон усміхнувся, подумки запитуючи себе: «Цікаво, а як це збігається зі схемою самого Хавата?»
Зрозумівши, що аудієнцію завершено, ментат підвівся і залишив кімнату з червоними стінами. Крокуючи, він ніяк не міг відкараскатися від бентежних невідомих змінних, що втручалися в кожен його розрахунок на Арракісі. Цей новий релігійний лідер, про якого повідомляв Ґурні Галлек, ховаючись серед контрабандистів. Цей Муад’Діб.
«Можливо, не варто було радити Баронові дозволяти цьому релігійному культу розквітати, де заманеться, навіть між населення грабенів і падин, — сказав він собі. — Але ж це загальновідомий факт: репресії підживлюють релігію».
Тоді він подумав про Галлекові звіти щодо бойових тактик фрименів. У цих тактиках помітні риси самого Галлека… й Айдаго… і навіть його, Хавата.
«Невже Айдаго вижив?» — запитував він себе.
Та це марне питання. Він навіть не хотів думати, чи міг вижити Пол. Він знав: Барон переконаний, що всі Атріди мертві. І Харконнен сам визнав, що його знаряддям стала Бене-Ґессеритська відьма. А це могло означати тільки кінець усьому — навіть рідному синові цієї жінки.
«Яку ж отруйну ненависть мала вона до Атрідів, — подумав ментат. — Щось схоже на мою ненависть до цього Барона. Та чи буде мій удар настільки ж смертельним і остаточним, як і її?»
40
Усе містить візерунок, що є частиною всесвіту. Він симетричний, витончений і граційний — саме ці риси проглядаються в творіннях справжніх митців. Їх можна відчути у зміні пір року, у плині піску по схилу, у плетиві гілок креозотового куща або в мереживі його листя. Ми намагаємося втілити ці схеми в нашому житті та суспільстві, шукаючи заспокійливі ритми, танці, форми. І все ж таки можна побачити загрозу, що криється в пошуках найвищої досконалості. Очевидно, що вершинний візерунок має власну закономірність — досконалість усе рухає до смерті.
Принцеса Ірулан. Збірка речéнь Муад’Діба
Пол-Муад’Діб пригадав їжу, багату на меланжеву есенцію. Юнак чіплявся за цей спогад, адже він був точкою опори — спираючись на нього, Пол міг збагнути, що відчуте ним зараз — сон.
«Я — театр процесів, — казав він собі. — Я — здобич неповного бачення, расової свідомості та її жахної мети».
Проте він не міг позбутися враження, що якимось чином вийшов за межі самого себе, втратив власне місце в часі, тож минуле й майбутнє нерозривно поєдналися. Це було схоже на різновид зорової втоми, що, він знав, зумовлена постійною необхідністю тримати пророче майбутнє серед спогадів — серед того, що невіддільно належить минулому.
«Чані приготувала мені їжу», — мовив він собі.
Але ж Чані далеко на півдні — у холодному краї з гарячим сонцем — в одній із нових січових цитаделей, таємному та безпечному місці, з їхнім сином Лето ІІ.
Чи це ще тільки станеться?
Ні, заспокоїв він себе, туди рушили матір, Чані та його сестра, Алія Дивна. Двадцятигупальна мандрівка на південь у паланкіні Превелебної Матері, закріпленому на спині дикого творця.
Він відігнав думки про катання на велетенських хробаках, запитуючи себе: «Може, Алія ще тільки народиться?»
«Я був у разії, — пригадав Пол. — Ми рушили в рейд, щоб забрати воду наших мертвих в Арракіні. І я знайшов батькові рештки в погрібній ватрі, а тоді поховав батьків череп у фрименській могилі над перевалом Харг».
Чи це ще тільки має статися?
«Мої рани — справжні, — казав сам собі Пол. — Мої шрами — справжні. Гробниця з черепом мого батька — справжня».
Досі марячи, Пол пригадав, як Хара, Джамісова дружина, якось увірвалася до нього, щоб повідомити про бійку в одному з коридорів січі. Це трапилося в тимчасовій січі, до того як жінок і дітей відіслали далеко на південь. Хара стояла біля входу у внутрішню кімнату, чорні пасма її волосся стягував ланцюжок із водяними кільцями. Вона відсунула завісу в кімнату й повідомила, що Чані щойно когось убила.
«Це відбулося, — сказав собі Пол. — Ця подія — справжня, а не вирвана зі свого часу й підвладна змінам».
Пол пригадав, як помчав до Чані, яка стояла під жовтими світлокулями в коридорі, вдягнена в яскраво-синій плащ, відкинувши на спину каптур. Тендітні риси її обличчя почервоніли від напруги. Вона сховала в піхви крис-ніж. А група людей уже йшла з ношею по коридору.
Пол пригадав, як казав колись собі: «Ти завжди знаєш, коли вони несуть тіло».
Водяні кільця Чані, які вона відкрито носила в січі на мотузочці на шиї, дзенькнули, коли вона повернулася до нього.
— Чані, що це таке? — запитав він.
— Я впоралася з одним типом, який хотів викликати тебе на двобій, Усулю.
— Ти вбила його?
— Так. Але, можливо, варто було лишити його Харі.
І Пол пригадав, як на обличчях фрименів навколо них читалося схвалення її слів. Навіть Хара засміялася.
— Але ж він прийшов кинути виклик мені!
— Ти ж сам учив мене чарівницькому бою, Усулю.
— Звісно! Але ти не мала…
— Усулю, я народилася в пустелі. Я знаю, як користуватися крис-ножем.
Він потамував злість, намагаючись говорити розважливо:
— Це все правда, Чані, але…
— Усулю, я більше не дитина, яка ловить січових скорпіонів у сяйві ручної світлокульки. Я не граюся в ігри.
Пол зиркнув на неї, вражений дивною люттю, що ховалася під її звичною поведінкою.
— Усулю, він не вартий того, — мовила Чані. — Я б не хотіла, щоб такі, як він, порушували твої роздуми. — Вона підійшла ближче й, хитро примружившись, тихо додала, щоб почув тільки він. — І, коханий, коли стане відомо, що той, хто кидає виклик, може зустрітися зі мною і прийняти ганебну смерть від Муад’Дібової жінки, то, повір, у нього небагато лишиться послідовників.
«Так, — мовив сам до себе Пол, — так воно й сталося. То було справжнє минуле. І кількість охочих випробувати новий клинок Муад’Діба різко скоротилася».
Десь, у світі поза мареннями, щось ворухнулося і скрикнув нічний птах.
«Я бачу сни, — пояснив собі Пол. — Це все їжа з прянощами».
Однак його
