Господиня - Стефані Маєр

«А що коли їх двоє?»

«Й гадки не маю».

Я вже майже дісталася виходу. Якщо тільки я потраплю в коридор, то без сумніву втечу. Я легша і пруд…

Кроки пролунали виразніше: вони перетинали струмок у дальньому кутку печери. Я почала скрадатися швидше.

Напружену тишу розбив гігантський сплеск. Я хапнула ротом повітря — мене з ніг до голови облило водою. Бризки хлюпнули в стіну.

«Він перетинає басейн! Біжи!»

Я завагалась і запізнилася всього на секунду. Дужі пальці вчепилися мені в кісточку. Я сіпнулася геть, але спіткнулась, і в ту мить, як я гримнулася на землю, Кайлові пальці зісковзнули. Кайлова рука вхопилася за тенісний черевичок. Я копнула ногою, і черевичок залишилася в його руці.

Я впала, але Кайл упав також. Так я виграла мить зіп’ястися навколішки, обдираючи собі коліна об шорсткий камінь.

Кайл загарчав, торкнувся моєї голої п’ятки. Але йому не було за що вхопитися, тому я знову висковзнула. Звелася на ноги й, низько опустивши голову, кинулася вперед, ризикуючи щомиті впасти, адже тіло рухалося майже паралельно до землі. Рівновагу я тримала самим зусиллям волі.

Кайл прийшов сам. Біля виходу на мене ніхто не чигав. Я мчала щодуху, а венами пульсували надія й адреналін. На повній швидкості я влетіла в печеру з двома ріками, думаючи тільки про те, щоб якнайшвидше дістатися коридору. Я чула важке Кайлове дихання, але ще далеко. З кожним кроком я сильніше відштовхувалася від землі, збільшуючи між нами відстань.

Ногу прошив біль, коліна підігнулися.

Крізь плескіт води я почула, як два важкі камені вдарилися об землю й покотилися — один впустила я, другим у мене поцілив Кайл. Нога підігнулась, я хитнулася назад, полетіла на землю, і в цю мить Кайл опинився згори.

Кайл всією своєю вагою притис мене до землі, й у голові від удару об камінь аж задзвеніло. Ось і все.

«Кричи!»

Звук, що вихопився з моїх грудей, був гучний як сирена — аж я сама здивувалася. Я не сподівалася такого від себе: мій навіжений лемент хтось обов’язково має почути. Бажано, щоб це був Джеб. І щоб він прихопив із собою рушницю.

— Чорт! — вилаявся Кайл. Його широка долоня затулила мені ледь не все обличчя, стисла вуста і заглушила зойк.

Кайл перекотився — цей рух заскочив мене зненацька, і я не змогла скористатися з переваги. Кайл усе котився й котився — я була то згори, то знизу. В голові паморочилося, перед очима все пливло, та коли моє обличчя опинилось у воді, я втямила все.

Кайлова рука схопила мене за шию і занурила в неглибокий прохолодний струмок, який впадав у басейн. Було запізно тамувати подих — я уже встигла ковтнути води.

Тільки-но вода потрапила в легені, я запанікувала. Я так заборсалась, що й сама не очікувала. Руки й ноги шалено закалатали по воді, і Кайлова долоня зісковзнула з моєї шиї. Він спробував ухопити мене міцніше, але я інстинктивно смикнулася до нього, а не геть, як він очікував. Підборіддя випірнуло з води, і я встигла відкашлятися й ковтнути повітря.

Кайл силкувався заштовхати мою голову назад у струмок, але я вертілася й звивалася, і його вага тільки грала проти нього. Від води, що потрапила в легені, я кашляла, а тіло судомно здригалося.

— Досить! — загарчав Кайл.

Він зліз із мене, і я спробувала відповзти.

— Навіть не думайї — процідив він крізь зуби.

Все, кінець.

З забитою ногою було щось негаразд. Вона оніміла й відмовлялася рухатись. Я здатна була хіба звиватися по землі, підважуючись на руках і відштовхуючись здоровою ногою. Але через кашель навіть це було важко. І закричати вдруге не було сили.

Кайл схопив мене за зап’ястя й ривком відірвав від землі. Під вагою тіла нога підігнулася, і я повалилася на Кайла.

Однією рукою він згріб обидва мої зап’ястя, а другою схопив за талію. Підняв мене з землі й завдав собі на плече, немов мішок із борошном. Я вертілася, смикалася, буцала здоровою ногою повітря.

— Все, закінчуємо.

Він перескочив через струмок і потягнув мене до «каналізації». Обличчя миттю заросилося від пари, що клубочилася над гарячим потічком.

Кайл збирається вкинути мене в темну ущелину й зварити живцем у гарячій воді, а тоді потічок затягне мене під землю.

— Ні! Ні! — зойкнула я — хрипко й занадто тихо.

Я почала ще дуже вертітися. Вдарилася коліном об кам’яну колону і зачепилася за неї підошвою; відштовхнувшись, я спробувала вивільнитися з Кайлових рук. Із нетерплячим буркотінням Кайл відірвав мене від колони.

Принаймні він послабив хватку, і я можу ворухнутися. Замість пручатися, я крутнулася, обхопила Кайла ногами за пояс і здоровою кісточкою зачепилася за хвору, ігноруючи біль.

— Злізь із мене, ти!.. — він силкувався скинути мене, а мені вдалося вивільнити одну руку. Я одразу ж обвила його нею за шию і вчепилася в густе волосся. Якщо мені таки судилося впасти в чорну річку, то тільки разом із Кайлом.

Кайл зашипів, облишив мою ногу і зацідив мені під ребра.