Господиня - Стефані Маєр

— Не спускайте його з ока, коли він отямиться, — сказав Іян жорстко.

— Це ми можемо.

Джеб вирушив на пошуки допомоги. Іян поквапився зі мною до лікарні.

— Кайл, либонь, серйозно постраждав… Джебу слід приспішити.

— Кайлова голова міцніша за каміння в печерах.

Довгий тунель видався довшим, ніж зазвичай. А що як усі мої зусилля марні й Кайл помре? А може, він отямився і знову шукає мене? А Волтер? Досі спить чи вже… відійшов? Відмовилася шукачка від полювання чи повернеться, щойно займеться світанок?

«Цікаво, а Джаред ще з Доком? — додала Мелані від себе. — Розізлиться, коли побачить тебе? А мене впізнає?»

Коли ми дісталися освітленої сонцем південної печери, Док і Джаред, здалося, за цей час і не ворухнулися. Вони стояли поряд, спершись на саморобний стіл. У печері було тихо. Ніхто не розмовляв — вони мовчки спостерігали за сном Волтера.

Коли Іян вніс мене у яскраво освітлену печеру і поклав на сусіднє ліжко біля Волтера, вони здригнулися й витріщилися на нас. Іян обережно випростав мою праву ногу.

Волтер похропував. Хвилювання відступило.

— Що таке? — запитав Док сердито. Він одразу ж схилився наді мною, витираючи з шиї кров.

На обличчі Джареда застиг подив. Проте він тримав себе в руках, щоб не зрадити своїх почуттів.

— Кайл, — відповів Іян.

— Дно… — водночас випалила я.

Док розгублено переводив погляд із мене на Іяна.

Іян зітхнув і закотив очі. Думками десь далеко, він легко поклав мені руку на чоло.

— Біля першої ущелини над рікою обвалилося дно печери. Кайл упав і розбив голову об камінь. Ванда врятувала його нікчемне життя. Каже, теж упала, коли дно просіло, — Іян багатозначно подивився на Дока. — Щось, — додав він іронічно, — добряче відгамселило її по потилиці,— почав він називати всі мої травми, — з носа цебенить кров, але гадаю, він не зламаний; тут ушкоджено м’яз, — він торкнувся пораненої ноги, — коліна обдерті, обличчя так само, хоча тут, може, і я постарався, коли намагався витягнути Кайла. А не варто було… — останні слова Іян пробурмотів собі під ніс.

— Ще щось? — запитав Док. Саме в цю мить його пальці, які обережно обмацували мій бік, натиснули на те місце, куди зацідив мені Кайла. Я хапнула ротом повітря.

Док задер мені сорочку, і я почула, як Іян із Джаредом від побаченого воднораз засичали.

— Зараз я вгадаю, — мовив Іян крижаним тоном. — На камінь упала?

— Вгадав, — підтвердила я, затамувавши подих. Док досі оглядав мій бік, і я ледве стримувала скигління.

— Можливо, зламане ребро, я не впевнений, — зронив Док. — От якби було знеболювальне…

— Доку, та не хвилюйтеся, — засапано мовила я. — Зі мною все гаразд. Як Волтер? Не прокидався?

— Ні, перша доза приспала його надовго, — мовив Док, узяв мене за руку й почав згинати її то в зап’ясті, то в лікті.

— Зі мною все гаразд.

М’який погляд його добрих очей зустрівся з моїм.

— Скоро буде гаразд. Коли добряче відпочинеш. Я нагляну за тобою. А тепер поверни-но голову.

Я зробила, як він звелів, і миттю скривилася: Док оглядав рану.

— Не тут, — пробурмотів Іян.

Докового обличчя я не бачила, але Джаред кинув на Іяна різкий погляд.

— Кайла принесли. Цих двох в одній палаті я не лишу.

Док кивнув.

— Мудре рішення.

— Піду приготую місце для Ванди. Кайла потримайте тут, поки… поки не вирішимо, що з ним робити.

Я була розтулила рота, але Іян притиснув пальці мені до вуст.

— Гаразд, — мовив Док. — Коли хочете, я прив’яжу його.

— Якщо доведеться. Ванду можна ворушити? — Іян стривожено зиркнув у бік коридору.

Док завагався.

— Ні,— прошепотіла я, хоча пальці Іяна досі лежали на моїх вустах. — Волтер. Я маю зостатися тут — заради Волтера.

— Вандо, сьогодні ти вже врятувала всі життя, які тільки можна, — мовив Іян — голос його був ніжний і сумний.

— Я хочу… хочу з ним попрощатися.

Іян кивнув, а тоді подивився на Джареда.

— Тобі можна довіряти?

Обличчя Джареда спалахнуло від гніву. Іян підніс руку:

— Не хочу залишати Ванду без захисту, поки шукатиму для неї безпечне місце, — мовив він. — Звідки мені знати — може, Кайл уже отямився. Якщо Джеб пристрелить його, Ванда засмутиться. Тож ви з Доком ліпше підготуйтеся до несподіванок. Не знаю, чи впорається Док сам, та й Джебу надокучати не хочу.

Джаред зронив крізь зціплені зуби:

— Док буде не сам.

Іян вагався.

— За останні кілька днів Ванда пройшла крізь пекло. Не забувай.

Джаред кивнув, не розтискуючи зубів.

— Я ж буду тут, —