Затьмарення - Філіп Кіндред Дік

— Наприклад? — з підозрою запитав Чарльз.

— У нас є свіжі пироги: полуничний і персиковий, — посміхнулася офіціантка,— власного виробництва.

— Ні, не треба нам ніякого десерту,— сказав Фрек.

Дівчина пішла далі.

— Це для старих бабів, — мовив він до Берріса, — ці фруктові пироги.

— Твоя ідея щодо реабілітації,— сказав Берріс,— безперечно розхитала тобі нерви. Це — прояв цілеспрямованих негативних симптомів, твого страху. Це в тобі говорить наркотик, щоб втримати від «Нью-Пас» і не дозволити з нього злізти. Розумієш, усі симптоми мають свою ціль, позитивні вони чи негативні.

— Ніхріна собі, — пробурмотів Чарльз.

— Негативні проявляються у вигляді прагнень, які навмисно генеруються всім тілом, щоб змусити власника, — яким у цьому випадку є ти, — несамовито шукати...

— Перше, що вони роблять з тобою, коли ти приходиш у «Нью-Пас»,— сказав Фрек,— це відрізають тобі член. Як наочний приклад. А тоді роблять з тобою, що їм тільки заманеться.

— А потім вони вирізають селезінку, — мовив Берріс.

— Вони що? Що вирізають?.. А що вона робить, ця селезінка?

— Допомагає тобі засвоювати їжу.

— Як?

— Прибираючи з неї целюлозу.

— То, гадаю, після цього...

— Лише їжа без целюлози. Ні гашу, ні анаші.

— І як довго так можна прожити?

— Залежить від твоєї поведінки, — відповів Берріс.

— Скільки в середньостатистичної людини селезінок?

Він знав, що зазвичай людина має дві нирки.

— Це залежить від ваги й віку.

— Чому? — Фрек відчув у цьому щось глибоко підозріле.

— З роками в людини виростає їх усе більше. Коли тобі вісімдесят...

— Ти наді мною знущаєшся.

Берріс засміявся. «Завжди сміється з дивних речей, — подумав Чарльз.— Нереальним таким сміхом, немов щось ламається».

— То чому ти вирішив, — спокійно запитав Берріс, — записатися на стаціонарну терапію в реабілітаційному центрі для наркоманів?

— Джеррі Фебін, — відповів Чарльз.

Берріс легковажно махнув рукою.

— Джеррі — особливий випадок. Одного разу я бачив, як Джеррі Фебін, хитаючись, бігав туди-сюди, падав і обсирався не тямлячи хто він такий, намагаючись змусити мене оглянути його й виявити, чим він отруївся — швидше за все, це був сульфат талію... Його використовують для виготовлення інсектицидів та труєння щурів. Його підставили, хтось йому відплатив. Мені спадає на думку з десяток різноманітних токсинів та отрут, які могли...

— Є й інша причина, — мовив Фрек. — У мене знову закінчується товар, і я цього не переживу; постійно опинятися на голяках і не знати, блядь, чи вдасться мені дістати ще взагалі.

— Що ж, ми не можемо бути впевнені навіть у тому, чи побачимо наступний схід сонця.

— Але, бляха — я зараз на таких голяках, що зосталися лічені дні. І до того ж... Думаю, мене хтось розводить. Я не можу вживати їх так швидко; хтось, блядь, тирить із моєї нички.

— Скільки пігулок ти хаваєш щодня?

— Це дуже важко вирахувати. Але не так вже й багато.

— Розумієш, з часом виникає толерантність.

— Так, звісно, але не така. Я не витримую більше лишатися на голяках і... З іншого боку... — згадав він,— здається, я знайшов новий канал. Ця тьолка, Донна. Донна, якось її там ще.

— А, дівчина Боба.

— Його баба, — киваючи, сказав Чарльз.

— Ні, він ніколи не залазив до неї в труси. Тільки намагається.

— Вона надійна?

— У якому сенсі? Щоб переспати чи... — Берріс підвів руку до рота і вдав, ніби щось ковтає.

— Це ще що за вид сексу? — і потім Чарльза осінило. — О, ага, друге.

— Доволі надійна. Неуважна дещо. Чого й варто очікувати від дівок, зокрема від брюнеток. Мозок у неї між ногами, як і в більшості з них. Мабуть, ничка там само, — він зареготав. — Ничка з усім товаром.

— Арктор ніколи не дер Донну? — нахилився до Берріса Фрек. — Говорить так, наче дер.

— Це ж Боб Арктор, — відказав Берріс. — Він говорить так, наче багато що робив. Але це не одне й те саме, навіть близько.

— Ну, а як так сталося, що він з нею не спав? У нього що, не встає?

Із мудрим виглядом Берріс задумався, досі пиляючи свій «петті мелт»; тепер він роздер його на малесенькі шматочки.

— У Донни проблеми. Можливо, вона сидить на наркоті. Узагалі ця її відраза до тілесного контакту — нарки втрачають інтерес до сексу, розумієш, завдяки тому, що їхні органи розбухають від вазоконстрикції. А Донні, як я помітив, властива непересічна нездатність до сексуального збудження, аж до неприродного рівня. І не лише стосовно Арктора, а й... — Берріс витримав понуру паузу, — решти чоловіків також.

— Бляха, то ти хочеш сказати, що вона не поведеться.

— Поведеться, — мовив Берріс, — якщо до неї правильно підійти. Наприклад... — він таємниче зиркнув на Чарльза, — я можу показати тобі, як з нею переспати за дев’яносто вісім центів.

— Я не хочу з нею спати. Я просто хочу в неї купувати.

Чарльз Фрек почувався трохи ніяково. У Беррісі завжди було щось, від чого в нього виникало неприємне відчуття в животі.

— А чому дев’яносто вісім центів? — запитав він. — Грошей вона не візьме; вона не трахається за бабло. Так чи інакше, Донна — тьолка Боба.

— Прямо їй гроші ніхто не платитиме, — сказав Берріс у своїй педантичній вченій манері. Він нахилився до Чарльза, між його волохатими ніздрями аж тремтіли хтивість і підступність. І не тільки — навіть зелені скельця його окулярів запітніли.

— Донна сидить на коксі. Поза сумнівом, вона розсуне ноги перед тим, хто дасть їй грам кокаїну, особливо якщо в нього додати певні рідкісні хімікати, які я, звісно ж, лише в наукових цілях, достеменно дослідив.

— Я б не хотів, щоб ти про неї так говорив, — мовив Фрек. — Та й у будь-якому разі грам чистого кокаїну зараз коштує більше сотні доларів. Хто стільки має?

— Я можу отримати грам чистого коксу,— напівпчихнувши, заявив Берріс, — і це коштуватиме мені, тобто самі інгредієнти, з яких я його готуватиму, не рахуючи вартості моєї роботи, менше ніж долар.

— Триндиш.

— Я тобі продемонструю.

— І де ж ти береш ці інгредієнти?

—