Сплячі красуні - Стівен Кінг

— Авжеж, можете, — промовив він похолодно.

— Щойно я помру, портал між цим світом і країною сну закриється. Всі жінки вкінці заляжуть спатоньки, всі чоловіки помруть, і цей змучений світ нарешті зітхне з величезним, безповоротним полегшенням. Птахи витимуть гнізда на Ейфелевій вежі, і леви гулятимуть розбитими вулицями Кейптауна, і води поглинуть місто Нью-Йорк. Великі риби казатимуть маленьким рибкам, щоб загадували собі великі риб’ячі мрії, тому що Таймз-сквер широко відкрито перед ними, і якщо матимеш достатньо сил, щоб плавати супроти панівної течії там, то зможеш плавати супроти неї всюди.

— Ви галюцинуєте.

— Те, що відбувається зараз у світі, це галюцинація?

Вона залишила йому шпарину, але він нею не скористався.

— Думайте про це, як про чарівну казку. Я — безчесно ув’язнена чарівна діва, замкнена в замку. Ви — мій принц, мій лицар у сяючому обладунку. Ви мусите оборонити мене, я впевнена, у шерифській управі є зброя, але знайти чоловіків, охочих нею скористатися — з можливістю загинути, захищаючи істоту, яка, як вони вважають, і призвела до всього цього — буде значно важчим завданням. Хоча я вірю в силу вашої переконливості. Саме тому, — розсміялася вона, — ви і є тим Чоловіком! Чому б вам не погодитися з цим, Клінте? Ви завжди хотіли бути тим Чоловіком.

Йому згадався ранок, роздратування, коли він побачив Антона, безрадісні почуття, коли роздивлявся свій обм’яклий живіт. Хай яким він був охлялим, Євчин закрадливий тон зродив у ньому бажання щось ударити.

— Клінте, у вас нормальні почуття, не картайте себе.

Тепер вона обернулася співчутливою, делікатною.

— Кожний чоловік бажає бути тим Чоловіком. Тим, що приїжджає верхи, не каже нічого, крім «угу» й «нє», та стріляє від стегна, очищає місто і знову скаче геть. Після того, як переспить з найгарнішою кралечкою в салуні, звісно. Ігнорованою залишається центральна проблема. Ви, чоловіки, буцаєтеся рогами, а від грюкоту голова болить у всієї планети.

— Ви дійсно можете це припинити?

— Ви поцілували свою дружину на прощання?

— Так, — відповів Клінт. — Лише хвилину тому. У нас виходило й краще, але я старався. Вона теж. — Він зробив вдих. — Сам не знаю, чому я вам все це розповідаю.

— Тому що ви мені вірите. І насправді я знаю, що ви її поцілували. Я дивилася. Я жах яка підглядачка. Я чманію від романтичних історій. Я також рада, що ви все владнали цієї ночі, виклали карти на стіл. Насправді шлюби руйнує те, що залишається непромовленим.

— Дякую вам, докторе Філ. Дайте відповідь на моє запитання. Ви можете це припинити?

— Так. Але ось така умова. Вбережіть мене живою до, ага, до сходу сонця наступного вівторка. Чи, може, на день-два довше. Напевне не можу сказати. Утім, мусить бути схід сонця.

— Що трапиться, якщо я — якщо ми — це зробимо?

— Можливо, я зможу все владнати. За умови, якщо вони погодяться.

— Якщо хто погодяться?

— Ті жінки, дурненький. Жінки з Дулінга. Але якщо помру, жодної угоди не буде додержано. Не може бути або так, або інакше. Мусить бути разом.

— Я не розумію, про що ви говорите!

— Зрозумієте. Згодом. Можливо, я побачу вас уранці. І, до речі, вона має рацію. Ви ніколи не обговорювали той басейн із нею. Хоча показували деякі фото. Здогадуюсь, ви думали, що цього достатньо.

– Євко…

— Я рада, що ви її поцілували. Я дуже рада. Вона мені подобається.

Євка припинила зв’язок і акуратно поклала Гіксів телефон на маленьку поличку, призначену для її особистих речей — яких не мала жодних. Потім вона лягла на ліжко, перевернулась на бік і невдовзі заснула.

9

Лайла мала безсумнівний намір їхати прямо в шерифську управу, але коли вона здала задом із заїзду і вивернула на вулицю, її фари висвітили на іншому боці білу фігуру в садовому кріслі. Стара місіс Ренсом. Навряд чи Лайла могла ганити Джареда за те, що залишив її тут. Він змушений був думати про дівчинку, ту, яка зараз лежить на верхньому поверсі у гостьовій спальні. Голлі? Поллі? Ні, Моллі. Спадала мжичка.

Вона завернула на заїзд місіс Ренсом, потім пішла до заду машини і порилась на задньому сидінні, шукаючи свій бейсбольний картуз «Дулінгських гончаків», бо мжичка перетворилася на стійкий дрібний дощ. Може, погасить пожежі, і то вже добре. Лайла перевірила передні двері місіс Ренсом. Вони були незамкнені. Вона пішла до садового крісла і підняла на руки жінку в коконі. Готова була прийняти вагу, але місіс Ренсом важила не більше дев’яноста фунтів. Лайла більше вижимала в спортзалі. А який у цьому сенс? Навіщо вона взагалі це робить?

— Тому що це порядна дія, — промовила вона. — Тому що це жінка, а не садова прикраса.

Піднявшись сходинками, вона побачила, як тоненькі павутинки відділяються від тієї білої кулі, що оповила голову місіс Ренсом. Вони колихалися, немов під легким вітерцем, але ніякого вітерця не було. Вони тягнулись до неї, до того моря сну, яке чекало під її лобом. Лайла віддмухнула їх і, задкуючи, вирушила коридором до вітальні старої пані. На килимі лежала книжка-розмальовка з розкиданими довкола маркерами. І знову ж, як звали ту маленьку дівчинку?

— Моллі, — промовила Лайла, вкладаючи оповиту жінку на диван. — Її звали Моллі. — Вона затнулася. — Звуть Моллі.

Лайла підклала під голову місіс Ренсом подушку й полишила жінку.

Замкнувши двері старої пані, вона пішла до свого крузера і завела двигун, поклала руку на важіль трансмісії та й впустила її. Раптом їхати до шерифської управи здалося безглуздим. Понад те, здавалася, що управа десь аж ген за п’ятдесят миль звідси. Ймовірно, вона може дістатися туди без того, щоби ввігнатися в дерево (чи збити якусь жінку, що джоґінґом відганяє сон), але який сенс?

— Якщо не контора, то що? — запитала Лайла в машини. — Що?

Вона дістала з кишені пуделко для контактних лінз. Там була ще одна порція збуджувальної понюшки, в комірці позначеній літерою Л, але зринуло те саме питання: який сенс із цим боротися? Сон однаково її вхопить. Він неминучий, то навіщо його відкладати? Як казав Шекспір: «Він розплутує клубки турбот»[244]. Принаймні вони з Клінтом майже досягли того легендарного «закриття», про яке він завше торочить[245].

— Я була дурепою, — зізналася вона кабіні машини. — Але, Ваша честь, я посилаюся на позбавлення сну.

Якщо це й усе, чому вона не підступилась до нього раніше? З усім, що трапилося, це