Веселка тяжіння - Томас Пінчон
— Нема Дженні. Нема Саллі В. Нема Кібели. Нема Анжели. Нема Кетрін. Нема Люсі. Нема Ґретхен. Коли вже до вас дійде? Коли до вас дійде?
І «Дарлін» нема, це з’ясувалося вчора. Відстежили ім’я до самої оселі такої собі місіс Квоед, але бідова розведена молодичка ніколи, за її словами, не чула, щоб англійське дитя називали «Дарлін». Їй страшенно шкода. Місіс Квоед цілими днями ледарювала у досить-таки нагламуреному домі у Мейфері, тож розслідувачі вшилися з району із великим полегшенням…
Коли вже до вас дійде? До Пойнтсмена доходить одразу, але «доходить», ну, так, ніби ти заходиш у спальню, а на тебе з тіней під стелею звалюється велетенська мурена, вишкіривши зуби у широчезній пришелепувато-смертоносній усмішці, сопе і падає просто на беззахисне обличчя, аж раптом чуєш протяжний людський звук, і, хоч як це страхітливо, ти розумієш, що це еротичне зітхання…
Тобто Пойнтсмен тримається від усього цього якнайдалі, підсвідомо, як від будь-якого нічного кошмару. От якби цей кошмар виявився не фантазією, а реальністю, ну…
— Наразі дані неповні. — На цьому треба наголошувати в усіх заявах. — Ми визнаємо, що перші дані нібито свідчать, — пам’ятай, що треба вдавати щирість, — буцімто імена на карті Слотропа у кількох випадках не мають еквівалентів у масі фактів, які нам вдалося зібрати про час його перебування у Лондоні. Тобто досі вдалося збирати. У нашому розпорядженні є переважно імена, а не прізвища, як бачите, ікси, а не ігреки, маємо, так би мовити, горизонтальні координати без вертикальної осі. Важко сказати, наскільки все це «відповідає» реальності.
А що, як чимало — чи навіть більшість — Слотропових зірок одного чудового дня направду виявляться сексуальними фантазіями, а не реальними подіями? Навряд чи це скомпрометує наш підхід, як і підхід молодого Зіґмунда Фройда, що колись мешкав у давньому доброму Відні: він наразився на схоже порушення ймовірності — з усіма казками про «татко-мене-зґвалтував», які могли бути брехнею з фактологічного погляду, але були цілковитою правдою з погляду клінічного. Ви маєте зрозуміти: ПОТІК украй зацікавлений в отриманні строго визначеної клінічної версії істини. На щось більше ми не претендуємо.
Так чи інак, а це винятково Пойнтсменова ноша. Самотність фюрера — він відчуває, як дужчає у променях темного супутника, його зоря сходить… але він не хоче ні з ким ділитися славою, ні, наразі не хоче…
Збори колективу працівників, його працівників, стають до безглуздості непотрібними, в’язнуть у трясовині нескінченних суперечок про буденне — перейменовувати чи не перейменувати ПОТІК тепер, коли Капітуляцію вже Оптимізовано, яку затвердити шапку на бланках і чи потрібна така шапка взагалі. Представник «Шелл-Мекс-Гауса» містер Денніс Джойнт хоче передати програму до відання Групи Спеціальних Реактивних Операцій (ГСРО) як частину британського плану з розроблення ракет «Операція “Зворотний вогонь”» з осідком на Північному морі, біля Куксгафена. Що не день, то чергова спроба реформувати або навіть розпустити ПОТІК. Останнім часом Пойнтсмену дедалі легше впадати у стан «l'état c’est moi»[310] — тут іще бодай хтось щось робить, чи все це тримається на ньому, на самій лиш його волі?..
Зрозуміло, «Шелл-Мекс-Гаус» аж казиться після Слотропового зникнення, адже втік хлопець, який знає геть усе, що тільки можна знати — не тільки про А-4, але й про те, що Велика Британія знає про А-4. У Цюриху безліч радянських агентів, а раптом Слотроп уже до них перекинувся? Навесні вони зайняли Пенемюнде, і скидається на те, що запопадуть іще й головний ракетний завод у Нордгаузені, все через ялтинську угоду… Принаймні три агенції ВІАМ, ЦАГІ та НІЛО[311], а ще додати сюди інженерів від інших комісаріатів, які вже тепер працюють в окупованій совітами Німеччині зі списками персоналу й обладнання, призначених для вивезення на схід. У сфері впливу ВГСЕС Артилерійсько-технічна служба американських сухопутних сил і безліч її конкурентів, усіляких дослідницьких груп, які тільки й роблять, що гребуть усе, що тільки на очі трапить. Уже затримали фон Брауна і п’ять сотень інших, інтернували їх у Ґарміш — а раптом вони і Слотропа схопили?
Криза значною мірою погіршується ще й дезертирством: Ролло Ґроуста знову прийняли до Товариства психічних досліджень, Трікл відкриває власну практику, Майрон Ґрантон знову сидить на радіо, Мехіко віддаляється. Борґесіус продовжує виконувати щонічні обов’язки, але позаяк бригадир занедужав (старий пень забуває про антибіотики? — Пойнтсмену що, все робити самому?), і вона вже починає нервувати. Безперечно, Ґьоза Рожавьольдьї працює, як і працював. Фанатик. Рожавьольдьї ніколи не піде.
Отже. Відпустка біля моря. З політичних міркувань група складається із Пойнтсмена, Мехіко, Мехікової дівулі, Денніса Джойнта і Катьє Борґесіус. Пойнтсмен взувся у туфлі на мотузяній підошві, на голові має довоєнний котелок, а на обличчі — нечасту усмішку. Погода — не ідеал: небо затягло хмарами, дме вітер, який під вечір принесе холод. Від атракціону з електричними машинами за сірими сталевими балками біля променаду долинає запах озону, ятки тхнуть морською живністю і солоним морем. На гальковому пляжі не пропхаєшся, цілі родини: батьки босоніж, у піджаках і жилетках, з настовбурченими білими комірцями, мами у блузках і спідницях, висмикнуті із камфорної дрімоти завдовжки з війну, скрізь бігають діти у пляжних костюмчиках, підгузках, комбінезончиках, коротких штанцях і довгих шкарпетках, капелюшках із короткими козирками. Морозиво, солодощі, кока-кола, молюски, устриці та креветки із сіллю та соусом. Руки солдатиків і їхніх дівчат захоплено терзають пінбольні автомати, англійська мова тіла і сварки, стогін, коли яскраві кульки торохтять дерев’яною смугою перешкод крізь ворітця, мигання, плескання фліперів. Віслюки кажуть «іа» і серуть, діти розтовкують те лайно, мами верещать. Чоловіки потопають у смугастих полотняних шезлонгах, теревенять про різновсякі справи, спорт, секс, але переважно про політику. Катеринка грає увертюру Россіні до «La Gazza Ladra[312]» (пізніше ми побачимо, що у Берліні вона ознаменовує злет композитора, яким усі нехтували, віддавши перевагу Бетховену, що не пішов далі заяв про наміри), тож без ударних або гучності духових вона солодкава, сповнена надії, обіцяє лавандові сутінки, павільйони з нержавіючої сталі, загальне піднесення до аристократичного статусу і безкорисливу любов…
На сьогодні Пойнтсмен постановив не говорити про справи, нехай бесіда тече більш-менш вільно, нехай інші себе видадуть. Але всі почуваються сором’язливо або скуто, говорять якнайменше. Денніс Джойнт із хтивою усмішкою спостерігає за Катьє, але час від часу підозріло втуплюється поглядом у Роджера Мехіко. Тим часом у Мехіко непорозуміння із Джесікою,
