Житія Святих - Травень - Данило Туптало

Бачив же Єпіфаній святий, що неправедно хочуть засудити праведного Йоана Золотоустого, не хотів спільником бути розбійницького того суду, тому, сівши в корабель зі своїми, нікому про себе не розповідаючи, вирушив до себе. Пливучи морем, почав знемагати тілом, перетрудженим старістю, і розумівши, що настає йому до Бога відхід, почав до учнів своїх говорити так: "Якщо любите мене, о діти, заповідей моїх пильнуйте і любов Божа перебуватиме у вас. Знайте, в яких скорботах минуло життя моє, і не мав я їх за скорботи, але завжди радів в них у Бозі, і Бог мене не покинув, але беріг від усілякої напасти неприязної. Бо тим, що Бога люблять, все помагає на добро. Якось, о діти мої любі, коли я жив у пустелі і молився до Христа Бога, щоб визволив мене від підступів супротивного, раптом, допустом Божим, на випробування моє найшло на мене багато бісів, і вдарили мною до землі, і, взявши мене за ноги, волочили по землі, деякі ж з них били мене. Це ж мені робили десять днів, тоді щезли, і з тої години не бачив їх явно у всі дні життя мого, проте через злих людей, єретиків, чинили мені кривду. Будьте уважні, о діти мої, і послухайте слів Єпіфанія грішного: маєтків не бажайте — і багато маєтків вам додасться. Ні до одної людини ненависти не майте — і любі будете Богові. Не наговорюйте на брата — і заздрість диявольська не володітиме вами. Єресей уникайте, як же звірів отруйних, про них же писав вам у книгах, що Панарія називаються. Відвертайтеся і бережіть себе від насолод світських, які тіло і розум завжди розбещують, знайте, що вони — сатанинський підступ: багато разів хоч і не піднімає з тілом боротьби, проте ум необережних думає про нечисте. Якщо ум наш тверезий і пам'ятає про Бога, тоді легко ворога перемогти можемо". Те і більше настанов духовних святий Єпіфаній до учнів своїх казав. Пророкував Полувію, що має бути скоро єпископом града Ринокирська, що в Горішній Тиваїді, у Єгипетському краї. Кораблеплавцям же провістив про бурю і хвилі, які мали зразу в морі піднятися, проте не лякатися, а на Бога покладатися велів. Одному з них сказав: "Не випробовуй, щоб не бути випробуваному". Це все говорив святий об одинадцятій годині дня. Коли заходило сонце, була буря велика, і піднялися хвилі, і були всі в страху великому два дні і дві ночі через хвилі на морі. А святий лежав хворий, молячись до Бога за збереження корабля і тих, що в ньому. На третій же день звелів святий учням, аби запалили вугля і поклали тим'ян і щоб молилися до Бога. Тоді й сам помолився і всіх обійняв, поцілував, останнє промовив слово: "Спасіться, діти, Єпіфаній-бо більше не буде з вами в житті цьому". Те мовивши, передав дух свій у руки Божі. І плакали гірко за ним учні його і кораблеплавці. Зробилася зразу тиша велика на морі, і дякували Богові, тишею морською раділи, через кончину святого ридали. Навклір же один, йому ж святий сказав слово це — "не випробовуй, щоб випробуваному не бути", через якусь годину, цікавістю поведений, захотів довідатися, чи мав обрізану плоть Єпіфаній святий. І підійшов, підняв одяг з ніг і почав оголювати чесне тіло. Святий же, мертвий, зрушив ногу свою праву і штовхнув нею в лице матросове настільки сильно, що впав той далеко від тіла святого. І, впавши, був мертвий — і був страх на всіх. Проте друзі мертвого навкліра, жаліючи за померлим своїм другом, взяли його і при ногах Єпіфанієвих поклали. І коли тіло мертвого торкнулося ніг святого, ожив зразу моряк той. І подвійний всім був страх і подив. Коли досягнули града Саламинського, що й Констанцією Кіпрською називається, сповістили в граді про переставлення святого. І зразу зійшлася звідусіль велика кількість людей з плачем і риданням, і, взявши з корабля чесне Отця свого тіло, несли в церкву, яку він збудував, і відбувалися чуда від мощів його святих: три-бо сліпці прозріли, і хворі на різні недуги отримували зцілення. Через десять днів, коли зійшлися зі всього Кіпрського острова святителі, і священики, й ігумени, і незліченний люд, у тій же церкві похвали його чесно, поминаючи його труди, і чуда, і богонатхненне його вчення, славлячи ж Отця, і Сина, і Святого Духа, єдиного в Тройці Бога, Йому ж і від нас хай буде честь, і слава, і поклоніння нині, і повсякчас, і навіки віків. Амінь.

У той самий день житіє святого отця нашого Германа, архиєпископа Константинограда

Батьківщиною Германа святого був Константинопіль, батько — сенатор, один з найперших, славою і честю найвибраніший, патрикійським саном вшанований, на ім'я Юстиніян. Його убив із заздрости Констатин, прозваний Погонат, Грецьке прийнявши царство. Убивши ж того найкращого сенатора, звелів оскопити сина його, який був ще хлопцем, цього блаженного Германа. І віддав його в церковний клирицький чин, для того щоб Герман, змужнівши, не був у світському і сенаторському чині й не помстився дому Погонатовому за вбивство батька свого. Будучи в клирицькому чині, блаженний Герман жив як ангел Божий, від будь-якої земної пристрасти і мирської суєти віддалений, усім же розумом до Бога спрямований, і завжди хвалу Господню в устах носив. Віддавався читанню книг Божественних вдень і вночі — звідти і премудрости глибину добував, черпав життєві богонатхненних учень води, ними ж напоював Церкву Христову, вчинений був її пастирем і учителем. У дорослий вік і літа мужа прийшовши, прикладом добродійного життя свого і словом учительним засяяв, як світлий світильник. Поставлено його було спершу Кизицькому граду єпископом, і противився монотелітській єресі разом зі святішим патріярхом Царгородським Киром, з ним же і вигнання витерпів від неправовірного царя Филипіка. Тоді гонитель той скоро із шумом загинув, святіший же Кир у вигнанні переставився, а псевдопатріярха Йоана-єретика скинено було. Германа святого возведено було на престол Царгородського патріяршества за царювання Артемія, названого Анастасієм Другим, з великою радістю правовірних як достойного і сповненого Божою благодаттю, яка впізнавалася в ньому із ясновидства його, бо майбутнє передбачав і провіщав пророчо. Коли спочатку в соборну Святої Софії церкву вводили його і квапилися