Житія Святих - Травень - Данило Туптало
Мав Єпіфаній святий у своєму архиєпископському домі ченців вісімдесят, серед них же був один диякон на ім'я Савин, який добродійно жив, писав же гарно книги. Був же і він (як же і Полувій) описувачем життя Єпіфанієвого і написав про всенічні його стояння, на землі простягання і чуда, які Бог через Єпіфанія робив. Перевищував же Савин инших клириків розумом і життям, через те архиєпископ поставив його суддею духовних діл. Якось же двоє чоловіків, сперечаючись через якусь річ, судилися перед Савином. Був же один з них багатий, а другий убогий, багатий правду говорив, а убогий неправду. Проте Савин, милосердячись над убогим, захищав його і ставив правду на його боці. Святитель же Божий Єпіфаній, потай прийшовши і в таємному місці ставши, послухав суперечку і суд. І чув, що Савин милує убогого на суді і виправдовує, а багатого правду не оправдовує. Вийшов зі сховку і став посередині, сказав тихим лицем до Савина: "Дитино, іди пиши книги і май божественні слова в думках, щоб навчитися справедливо судити. Написано-бо: "Не чини неправди в суді, не милуй убогого, ані не зважай на лице сильного, але по правді суди ближнього свого". З того часу святий Єпіфаній сам усіх, що приходили, розсуджував, з ранку до дев'ятої години сидів, слухаючи тих, що приходили до нього, з дев'ятої ж години аж до ранку ніхто його не бачив. Велике мав піклування про паству свою, єретиків перемагав словами і чудодіянням. Аетія, єпископа-єретика, який ображав правовір'я, німим зробив — і помер той через шість днів. Те бачивши, єретикуючі припадали до ніг святителевих і відмовлялися від зловір'я свого, до благовір'я приєднувалися. Про инших же єретиків, що не покаялися, писав до царя і прийняв від нього владу виганяти з усього острова Кіпрського всіх, що не коряться правовірному вченню. І так словесне стадо доброго пастиря від хижих вовків було звільнено. Прожив же святий Єпіфаній на святительстві у великих трудах літ доволі і, глибокої старости досягнувши, зблизився до блаженної кончини своєї. Але перед кончиною треба було йому потрудитися в Царгороді з такої причини. Царя Аркадія, який по батькові своєму Теодосієві Великому на Сході царював, дружина Євдоксія з Теофілом, патріярхом Олександрійським, домовилися про невинне вигнання святішого Йоана Золотоустого, патріярха Царгородського (як же про те в Житії Золотоустого написано детально), і зрушили оманливими своїми писаннями блаженного старця Єпіфанія, архиєпископа Кіпрського, прийти до них на собор. Теофіл багато неправди до нього на Иоана написав, наговорюючи, наче Иоан був єретиком, мудрування Оригенового. І повірив брехні в простоті своїй незлостивий той отець, доки пізніше не довідався про невинність Иоанову, про злість же і неправду брехливих наклепників. Прийшов, отже, святий старець у царюючий град. Його ж бачивши, цар Аркадій благословився від нього і про роки спитав, скільки має від народження. Відповів святий так: "Прийняв сан архиєрейський, будучи шістдесятилітнім, в архиєпископстві маю п'ятдесят п'ять літ і три місяці, тому всіх літ мені сто п'ятнадцять і три місяці". І похвалив цар сивину його чесну, і вшанував святоліпну його особу великою честю. Цариця ж Євдоксія, прикликавши до себе святого, сказала йому: "Отче Єпіфанію, ти знаєш, що все царство Римське під рукою нашою. Ось нині всю владу церковну тобі дам, якщо мене послухаєш і зцілиш жаль серця мого, і зробиш те, що я думаю". Єпіфаній же сказав: "Кажи, дитино, і за силою нашою постараємося зробити те, що на спасення душі твоєї". Тоді цариця, думаючи улесливістю своєю схилити Єпіфанія до свого задуму, почала говорити йому про Йоана, кажучи: "Ось Йоан цей зробився недостойний церковного правління і такого великого сану, бо бунтується проти царя і не віддає належної нам чести. Ще ж, крім того, говорять на нього багато, що єретиком є віддавна, і через те хотіли б ми собор зібрати і скинути його з того сану й иншого замість нього поставити, який би міг добре урядувати Церквою, щоб царство наше віднині було мирним". Так говорила цариця до Єпіфанія, з великого гніву ціла тремтіла і знову казала: "Не треба багатьох отців мучити, приводячи сюди на собор, але твоя святість, отче, хай вижене його з Церкви. І замість нього постав иншого, кого ж тобі Бог покаже. Я ж влаштую, аби всі тебе почали слухати". Сказав до неї Єпіфаній: "Дитино, послухай свого отця без гніву. Якщо Иоан єретик, як же ви кажете, і якщо не покається з тої єресі, то недостойний буде патріяршого сану, — і зробимо йому, як же велиш. Якщо ж лише з тої провини, що наче образив тебе, вигнати його хочете, то Єпіфаній на те не погодиться: царям-бо не годиться бути злопам'ятними, але добрими, лагідними і прощати образи, бо й ви маєте над собою Царя на небі і хочете від Нього прощення прогрішенням вашим. Так само й иншим робіть — "будьте милосердні, як же і Отець ваш небесний милосердний". Цариця ж сказала до Єпіфанія: "Отче, коли чинитимеш перепону вигнанню Йоановому, то відчиню ідольські храми і зроблю так, що багато, відступивши від Бога, поклоняться ідолам, і будуть останні гірші від перших". Це сказала з гнівом і сльози проливала з очей своїх. Єпіфаній же здивувався безумному гніву її, кажучи: "Чистий я від суду того". І, сказавши те, вийшов з палати. Розійшлася чутка по цілому граді, що цариця зрушила великого Єпіфанія на Йоана і, ходячи в палати, Єпіфаній радиться з царицею про те, як Йоана скинути. Дійшла ж чутка та і до Йоана, він же зразу написав до святого Єпіфанія так: "Брате Єпіфанію,
