Житія Святих - Травень - Данило Туптало

вилікувати. Почувши про святого Єпіфанія, що руками його багато зцілень Бог подає чудесно, послала прохання, до себе його кличучи. Був же у Саламинському граді один муж на ім'я Фавстіян, багатий вельми і чесний, але вірою нечестивий еллін і ворожий вельми Єпіфанію святому. Той муж прийняв у дім свій тих, що з Риму прийшли, і щодня, годуючи їх, ображав Єпіфанія святого, кажучи: "Чому брехунові цьому, наче Богові, вірите? Чуму слухаєте суєтні слова його? Нічого-бо иншого не промовляє, лише неправдиві слова, і дуже поганих дотримується звичаїв". Одного дня вийшов Єпіфаній святий із келії своєї подивитися, як будується церква: ще-бо не закінчене було будівництво; пішли з ним і мужі римські, і Фавстіянові трапилося там бути. Коли стояли вони в церкві, один із будівельників послизнувся, впав згори вниз і вдарив ногами Фавстіяна. Сам, упавши, анітрохи не пошкодився, але зразу встав здоровий. А Фавстіян упав ниць мертвий. І бачили його всі зовсім мертвого. Тоді Єпіфаній святий, підійшовши до нього і за руку взявши, сказав: "Встань, дитино, в ім'я Господнє, і йди здоровий до дому свого". І зразу ожив мертвий, і встав, і в дім свій пішов. А жінка його, про такий випадок смертний мужа свого і про несподіване оживлення довідавшись, принесла святому Єпіфанієві тисячу золотих. І сказав до неї святий: "Не мені це давай, але церковному будівництву — і будеш мати скарб на небі". Після того пішов угодник Божий до Риму і зцілив зразу доньку царську Проклисію молитвою і знаменням хресним і здоровою її з одра хвороби підняв. Тоді народилося від неї немовля і скоро померло — воскресив й охрестив його. Ще ж і обох синів царських, Аркадія і Гонорія (як же про те детально Полувій пише), охрестив. І самому цареві Теодосієві Великому, коли той прикликав його до Царгорода, подав зцілення: трапилася-бо цареві якась нестерпна хвороба ніг і невиліковне розслаблення, що святитель хресним знаменням за одну годину цілком зцілив, через те велику в царя благодать мав.

Одного року трапилося на Кіпрському острові голоду великому бути, і вмирали убогі й жебраки з голоду. Вищезгаданий Фавстіян мав багато житниць, сповнених жита, і пшениці, і ячменю, але скупий був і немилостивий, продавав те дорого, за ціною великою. Тому блаженний Єпіфаній сказав: "О друже добрий, дай мені з житниць твоїх пшениці, щоб я прогодував убогих. Я ж боржником тобі буду". Фавстіян жорстокий, насміхаючись зі святого, казав: "Проси Ісуса свого, в якого віриш, хай подасть тобі пшеницю на прогодування друзів твоїх убогих". Мав же Єпіфаній святий звичай щоночі ходити в гробницю святих мучеників і молитися до Бога за те, в чому була потреба, мучеників же святих прикликав у заступництво перед Господом — і завжди отримував прошене. Вийшов тому, за звичаєм своїм, у гробницю мучеників і з великими сльозами помолився до милосердного Бога за прогодування тих, що гинуть від голоду. Була ж недалеко кумирниця, яка називалася твердинею Дієвою, замкнена багато років. Відколи-бо почали християнські царі володіти тим краєм, замкнули кумирницю владою царською, і запечатана була, щоб не відбувалися в ній богомерзенні бісівські жертви. Говорили в народі, і вірили елліни, що ніхто з людей не може підійти і торкнутися до кумирниці тої, що твердинею Дієвою називалася, бо якщо хтось торкнеться її, зразу на тому місці раптово помре. Через те всі здалеку її обходили, бо біси пострахами своїми страшили людей і убивали їх, над ними змогли допущену собі від Бога владу мати, як же над еллінами, поклонниками своїми. Коли молився святий Єпіфаній вночі у гробниці мучеників, був йому голос зверху, кажучи: "Єпіфанію, іди без страху до Дієвої кумирниці, і відчиняться тобі двері, і те, що знайдеш всередині, золото і срібло візьми і купи пшениці, і жита, і ячменю у Фавстіяна і годуй убогих". Святий же Єпіфаній зразу пішов, і відчинилася йому кумирниця, і побачив у ній багато золота і срібла — взяв те, почав купувати у Фавстіяна їжу. Той же, золотолюбивий і сріблолюбивий, продавав Єпіфанієві все з радістю. І викупив у нього святий усе жито, всю пшеницю, і ячмінь, і давав те потребуючим, і наповнили убогі й жебраки доми свої, і було всім досить їжі. А дім Фавстіянів втратив їжу і терпів голод. Соромився Фавстіян просити в Єпіфанія їжі для дому свого. Але послав Логина, приятеля свого, із золотом і сріблом одинадцятьма кораблями в Калаврію купити їжі. І коли той, наповнивши кораблі, повертався і вже зближався до града, був десь за сто стадій, зразу піднялася в морі буря безмірна і несподівана — і всі кораблі Фавстіянові з пшеницею, і житом, і ячменем розбилися і потопилися. Про те довідавшись, Фавстіян був у печалі й тузі великій, ображав Бога Вишнього й угодника Його святого Єпіфанія і казав: "Бачите волхва цього християнського, яку мені чинить шкоду, не лише-бо на суші підступом забрав з дому мого їжу, але і на морі стратив мій хліб, послав-бо бісів, потопив кораблі мої". Море ж збурене розносило потоплене зерно на берег саламинський — те убогі збирали, збагачували їжею доми свої. І збулося слово псалма: "Багаті збідніли і голодують, тим, що Господа шукали, ніякого блага не забракне". Жінка ж Фавстіянова потай від мужа свого прислала до святого золото, просячи, щоб давав дому їхньому їжу. Святий же відіслав золото назад, кажучи: "Беріть в мене без відплати, скільки потребуєте, віддасте мені, коли будуть жнива". Фавстіян же, тримаючи злість велику на святого Єпіфанія, намовив одного з дияконів на ім'я Руфин, поганого вдачею і небогобоязливого, щоб убив архиєпископа. Обіцяв йому за те помагати (як той, що багато міг) посісти престол архиєпископства. І зі злим тим Фавстіяном домовившись, окаянний диякон, більше диявол, Руфин приготував ніж гострий і в церкві на горньому сідалищі прикріпив його лезом догори і прикрив його накриттям, яким архиєрейське престольне сидіння прикривають. Це ж зробив, щоб, коли святитель прийде за звичаєм сісти на своєму престолі, що на горішньому сидінні, сів на гострий ніж і проколовся, і прийняв рану смертну. Було ж, коли настав час архиєрейського на престолі тому сидіння і підійшов архиєрей, аби сісти, сказав до диякона Руфина: "Візьми, дитино, накриття із сидіння". Той же не слухав. Казав же святий вдруге, і втретє і, бачачи, що не слухає його диякон, сам накриття те із сидіння взяв — і випав звідти ніж гострий на ногу Руфинову і застряг у правій його нозі. Святий же, той