Житія Святих - Червень - Данило Туптало
У той самий день пам'ять преподобного отця нашого Діонисія, ігумена Глушицького, нового чудотворця. Про нього ж у Пролозі.
Місяця червня в 2-й день
Житіє святого отця нашого Никифора Ісповідника, патріярха Царгорода
Великий поборник благочестя святий Никифор народився в Царгороді від благочестивих і богобоязливих батьків — Теодора і Євдокії. Батько його ісповідницького вінця сподобився, рани і вигнання підняв за честь святих ікон. За царювання Копронима був він у чині нотарія таємних справ царських і святі ікони благочесно шанував. Донесли на нього цареві злочестивому, що поклоняється образові Спасителя і Пречистої Богородиці і всіх святих. Цар же зразу Теодора блаженного до себе прикликав, і допитав, і довідався, що так є насправді, — довго примушував його відректися пошанування ікон. Не підкорився раб Христовий царській волі, били його жорстоко і у вигнання у град, названий Моліна, послали, і в найлютішу темницю вкинули — страждав за правовір'я. Через який час знову до Царгорода його прикликали і більше до царської єресі примушували, та залишився, як діямант, міцний у благочесті, воліючи рани і смерть прийняти, аніж церковні закони і передання Святих Отців переступити. Тому за наказом беззаконного царя всіляко й немилостиво мучили його, знову у вигнання вислали — у Нікеї в путах і великій нужді шість літ провів і перейшов до Господа на вічну у блаженному житті свободу. Дружина ж його, чесна Євдокія, всіх бід і нещасть мужа свого була причасницею — пішла за ним у вигнання і співстраждала в путах, не відлучаючись від нього ні тілом, ні духом.
Після кончини ж мужа до Царгорода повернулася і провадила дні свої богоугодно, як же годиться святій вдовиці. Син її Никифор тим часом спершу вивчав філософію, тоді у дворі царському поставили його в чині його батька. І не померла блаженна Євдокія доти, поки не побачила сина свого в чині чернечому і святительському. Подякувавши Богові, у монастир жіночий пішла, і постриглася в черниці, і, цілком Богові догодивши, переставилася до Нього в старості повній. Таких батьків плодом був той, про кого у нас слово, — Никифор блаженний, святого кореня гілка свята, від грудей матері у благочесті вихований, у добрих звичаях виріс і, на богоугодження наставлений, роки юности своєї провадив цнотливо у великій повстримності. Був же сповнений премудрости зовнішньої і внутрішньої, світської, кажу, і духовної: не лише еллінських любомудрів книги, а й Божественне Письмо знав досконало, ще ж і красномовним був ритором, а до того і всілякими чеснотами прикрашений, через що всі його любили і шанували — за розум і добре поводження.
Коли змужнів, вшанували його між царськими радниками за царювання Лева, Копронимового сина. І зберігав правовір'я посеред зловірних, іконам святим поклонявся й инших до того богомудрими приводив переконуваннями. Коли ж після смерти Лева Копронимовича був Сьомий Вселенський Святих Отців на іконоборну єресь Собор у Нікеї, за царювання Константина, Левового сина, і матері його Ірини, тоді Никифор блаженний, будучи у світському чині, багато помагав Святим Отцям як премудрий і в Божественному Письмі вельми досвідчений і як великої чесности муж: йому на соборі тому довірено було царську волю представляти і слова царські виголошувати. І виявився ще перед архиєрейством своїм ісповідником й учителем православ'я, що єретиків перемагав і соромив. І святі Отці ті хвалили і благословляли його.
Після собору того ще декілька років Никифор прожив у чині і честі світській, у радах царських. Тоді, зрозумівши, що не є корисним для душі його працювати для сповненого суєти і галасу світу, бачив-бо, що починаються в палатах між сином і матір'ю непорозуміння, — залишив сан свій чесний, всю славу суєтну зневаживши, вийшов із града і на одному осібному безмовному місці при Босфорі Тракійському оселився. Там почав для одного Бога на самоті працювати в молитвах і пості, дбаючи про спасення своє. Через якийсь час збудував церкву і ченців зібрав, влаштував монастир і сам, хоч і без
