Житія Святих - Червень - Данило Туптало
Те мовивши, посланці пішли. Усі ж, що були в церкві, бачивши це й чувши, зрозуміли, що має бути, яке гоніння і кривда Божому служителю і всій Церкві Христовій мають настати, — і почали відданіше з багатьма слізьми і зітханнями молитися. Після всенічного чування святіший Никифор, стоячи посеред церкви, щоб усі чули, почав говорити: "О соборе, Духом Божим зібраний! Хто сподівався, що такі біди найдуть на Церкву святу, які нині бачимо! Замість радости Церква свята печаль приймає і з тиші у збентеження входить. Та, що на добрій паші випасає словесне стадо, терпить грабунок від розбещених, і ту, що до однодумства переконує всіх дітей своїх, на різні роздирають частини. Та Церква, яку Христос збудував чесною своєю кров'ю, щоб від усілякого гріха зберегти чистою, загородив її апостолами, пророками, мучениками і всіх святих чинами, Раєм, стінами укріпленим і замкненим, показав, — які нині біди приймає від тих, що на вигляд нашими здаються, насправді ж далеко від нас стоять і ворогами є нашими. І до того дійшла злість їхня, що через зображення і зображуване безчестять — з намальованим на дошці ликом Христовим і самого Христа відкидають. Бо честь або безчестя, які образу чиняться, сходять на самого того, хто зображений. Нині давнє передання Церкви про шанування ікон вороги правди нищать, — нове ж, протилежне, те, що єретикуючі винайшли, законовстановлюють, і бентежаться душі вірних. О брати і діти, прошу вас, не будьмо боязливими і малодушними, хай їхні погрози не жахають сердець наших, але допомоги Божої сподіваймося. Вороги наші, які правду в Церкві винищити намагаються, подібні на тих, що пливуть проти течії і, знемігши, у глибині топляться. Правда-бо нездоланна, тих, які шанують її, — вінчає, тих, що борються з нею, — перемагає. Той, хто її тримається, хоч і без зброї, здолає супостата. Той, хто її покине, хоч і буде воїном, у броню одягненим, легко зазнає поразки. Свідками сказаного є ті, про яких говоримо: ніякого не мають пізнання правди, і навіть ті діти, що буквар вчать, насміхаються з них, бо вони самі собі в мудруваннях своїх марнотних суперечать і себе самих, як біснуваті, з'їдають. Чи розумієте сказане, браття?" Возвали ж всі у церкві, кажучи: "Знаємо і певні, о святіший отче, що правдива віра наша православна, і в ній ми готові всі померти". Сказав патріярх: "Тому годиться, браття, щоб єдині ми залишалися і єдинодушні були в ісповіданні правдивої віри, аби противники наші й одного з нас не змогли прихилити до свого злочестя, благодаттю Христовою численніші ми від них". Люди ж знову велегласно взивали, кріпилися стояти за Церкву аж до смерти. Після достатньої з людьми у церкві бесіди святіший патріярх (а день уже починався) накинув на плечі свої омофор, з єпископами й ігуменами, що при ньому були, і зі всім клиром у царські пішов палати. І йшло за ним багато людей.
Коли дійшли вони до воріт палацу, затримали всіх, лише одного патріярха впустили, і не віддав йому цар звичних почестей. Звичай-бо був царям грецьким приймати благословення від патріярха і цілувати правицю один одного на знак духовної любови. Злочестивий же цар Лев Вірменин на патріяха, коли той входив, грізно поглянув і благословення його не попросив. Проте сісти йому наказав і почав говорити з гнівом: "Який то у вас стався розкол і на царську честь заколот і повстання, що без нашого відома збираєте собори, бентежите народ і піднімаєте галас і бентегу? Без нашої згоди і ради збирати собори і в народі розсівати, що наче ми віримо зле, а не як Церква каже, — чи не є очевидною ворожістю і початком незгоди? Якби ми хотіли праведні устави та їх, як же кажете, давність викорінити, нескінченно можна було б нас сварити і принижувати і злочестивої єресі провину на нас складати. Нині ж, коли, любов'ю правовір'я охоплені, хочемо винищити незгоду й непорозуміння і всіх в одноголосне єдиновір'я привести, чому ви сваритеся і ворогуєте з нами і кажете, наче ми ображаємо Церкву, про мир і тишу якої турбуємося? Чи не знаєш, що багато людей бентежаться і від Церкви відвертаються через те, що в храмах є намальовані і виставлені ікони? Вірні приносять книги і показують в них слова з Божественного Письма, що забороняють іконну справу і пошанування ікон? І якщо на їхні питання не буде відповідей, то що завадить роздиратися вірі і ніколи не прийти їй до єдности? Тому задля тих, що хвилюються розумом і бентежаться нерозумінням, годиться нам, не зволікаючи, з тими, що через ікони відвертаються, суперечку мати. Так влада наша хоче і наказує: або, перемігши, у ваше мудрування їх приведете, або самі від них переможені будете і їм підкоритеся. Хай і ми, подивившись, що правдивіше, до кращої сторони приєднаємося і владою нашою царською утвердимо, щоб стояти тому непорушно". Святіший Никифор сказав до царя: "Ні, прошу твоєї величности, не вважай нас винними у розколах і збентеженні. Ані не використовував я проти царської твоєї влади замість зброї молитви, бо молитися за царя, а не зла йому бажати навчився я з Божественного Письма. Не перетворюємо на єретичне розуміння і шкоду здорових слів віри і повчань. Бо тих, що таке робити насмілюються, велить учитель правди святий Іван Богослов у дім не приймати і з такими не вітатися. Також знаємо достеменно, не лише ми, а й кожен, у кого хоч трохи світлий розум, що мир і спокій є дуже доброю річчю. Якщо хто в їх зруйнуванні винен, такого всі справді лиходієм мають назвати. Той цар добрий, який війни на мир перетворює і збентеження —
