Житія Святих - Червень - Данило Туптало
Тоді цар сказав до святішого: "Хіба не Мойсееві сказав Бог: "Не роби собі кумира, ані всілякої подоби до того, що на небі, вгорі, і на землі, внизу, і що у водах і під землею, не поклоняйся їм ані не служи їм"? Ви ж яким розумом робите образи, малюєте ікони і честь, яка належить самому Богові, віддаєте зробленим і намальованим образам та іконам? І те, що ідолопоклонники раніше робили, те й ви нині чините, не пильнуючи заповідей Божих, даних Мойсеєві, а через нього і всім людям, не лише, давнім, старозавітним, а й нам, новоблагодатним, вірним християнам?" Відповів святіший: "Чи ти не знаєш, чому ізраїльтянам, які з Єгипту вийшли, заповідалося від Бога, аби не творили собі кумирів і всілякої подоби? Тому що, коли ізраїльтяни жили в Єгипті, то звикли до нечестя і багатобожжя ідолопоклонницького з єгиптянами, які і людей деяких нечестивих, які давно померли, собі за богів мали, і птахів небесних, і звірів земних, і гадів, і риб, і всілякі щуди, і робили їхні подоби і, наче справжньому богові, їм поклонялися. Тому хотів Бог в ізраїльтян, які ідолопоклонництва в Єгипті навчилися, звичаї ідолопоклонницькі викоренити — і дав ту заповідь про нетворення кумирів ані всілякої подоби, а не заборонив творити образи чесні й ікони, які бувають не на приниження, а на примноження чести Божої. Бо чи не тоді ж Божим велінням влаштував Мойсей скинію і Ковчег Завіту, окований зі всіх боків золотом, у ньому ж зберігалися скрижалі, й Ааронова палиця, і манна? Також і херувимів золотих чи не Бог велів зробити і поставити над кивотом у скинії? Ще і на запонах, і дверях, і завісах скинії чи не було шиттям зображено подоби лиць херувимських? Чи всіх їх не шанували ізраїльтяни як божественних? І перед усім тим чи не поклонялися ізраїльтяни Богові і чи не приносили жертв? І коли кланялися і жертви приносили перед скинією, кивотом і херувимами, то не скинії, ані кивоту, ані не херувимам поклонялися і жертви приносили, але самому, що на небі живе, Богові. Скинію, і кивот, і херувимські подоби яко речі божественні (а не обожествлені) шанували з честю. Так само й ми нині чинимо, поклоняючись святим іконам і свічки перед ними запалюючи. Не дошці і фарбам поклоняємося і лямпади світимо, але самому на іконі зображеному ликові Христа, втіленого Бога. І не божество Христове на іконі малюємо, яке невидиме й неосяжне, так і неописанне, але людськість Христа, яку очі людські колись бачили й руки осягали, малюємо і не називаємо ікону Христову Богом, але зображенням лику Христа Бога. Христу Богові перед Його святою іконою поклоняємося як Богові, а ікону Христову шануємо як річ божественну, але не обожнюємо її. Подібно і про ікону Богородичну і про инших святих, в яких же сам Бог, у святих своїх дивний, шанується, треба говорити.
Але і про старозавітне, почавши, не закінчили. Чи не велів Бог Мойсееві змія мідного піднести в пустелі, щоб приходили і дивилися на нього люди, яких покусали змії? І чи не був той мідний змій чудотворним образом, що зцілював чудесно тих, кого живі змії кусали? Мав же той змій цілющу силу не від себе, а від того, чиїм прообразом був. Прообразом був Христа, Спасителя нашого, що на дерево хресне мав бути вознесений, за словом пізнішим самого Христа, який у Євангелії мовив: "Як же підніс Мойсей змію у пустині, так годиться піднестися і Сину людському". І що дивного, що й нині святі ікони бувають чудотворними, коли в Старому Завіті змій мідний чудотворний був. І як же змій той не собою, але силою того, кого прообразував, такі чуда робив, так і святі ікони силою ликів, що на них зображені, бувають чудотворними. Ще ж згадаймо і церкву Соломонову: чи мав Бог Соломонові за гріх те, що у створеній церкві зробив инші, окрім тих, що Мойсей зробив, більші херувими золоті і їх же подоби зобразив на стінах, і колонах, і дверях, і зробив море мідне на дванадцятьох волах витесаних? Не тільки не мав за гріх те Соломонові Бог, але поблагословив те діло, коли сам відвідав храм і те, що в ньому, написано-бо: "Сповнився слави Господньої храм, і не могли стати єреї служити перед лицем хмари". Тому закон, про який ти, царю, спершу згадав, Мойсееві даний, про нетворення всіляких подоб, лише ідолопоклонництво язичницьке винищує, а не наше благочестя християнське — ікон святих пошанування. Якби Бог першою своєю тою заповіддю всіляке, як же нечестивих, так і чесних лиць, писання і подоби винищив, то сам би собі суперечив, бо звелів Мойсееві після того, як же сказано, зробити скинію і те, що в ній, ще ж і змія піднести міднокованого. Але так говорити не годиться, бо не перечить Бог сам собі, і як же вірний у всіх словах своїх, так і преподобний у всіх ділах своїх. Не творити кумирів язичницьких — те заповідав словом, зображати ж у церковному прикрашанні і для слави Божої ікони святі — цього навчив ділом, сам на те наставив Мойсея, подоби херувимських лиць звелівши зобразити".
Така й більша була перша на самоті бесіда між царем і патріярхом про святі ікони, тоді й тих, що стояли за дверима, єпископів і клириків всередину впустили. Увійшло ж і сенаторів багато, ще ж і воїни озброєні, велінням царевим, з оголеними мечами там стали на пострах тим, що не хотіли погоджуватися з царем. Що ж там було, яка розмова і яка безстрашних сердець великодушність і сміливість, написано у житії преподобного Теодора Студита в 11-ий день місяця листопада і в житії
