Житія Святих - Червень - Данило Туптало
Прийшов же і до Риму як філософ, в одяг філософа одягнений, і мав учнів із собою, і сходилося до нього багато людей заради науки, утворив же училища, під виглядом зовнішньої любомудрости учив правдивої християнської філософії. Зустрів же там Маркіона-єресіярха, висловив йому великий спротив й осоромив, і книги проти його єресей, як же і проти инших єретичних учень, написав. Там-таки у Римі був один поганський філософ Крискент Кіник, великий ворог християн, з тим філософом нечестивим істинний християнський філософ святий Юстин ненастанну мав боротьбу словесним змаганням і книг писанням. Той-бо Кіник нечисте і пребеззаконне життя мав, ненавидів християн, які жили за Богом цнотливо, і заздрив добрій славі Юстиновій, бо Юстина і за премудрість його богонатхненну, і за непорочне життя його всі римляни славили й шанували. Злостився тому Кіник, багато християнам приписував брехливо ганебних діл, хотів зганьбити серед людей й опоганити Юстина і вірних, що з ним були, і нацьковував на нього нечестивий люд. Те чуючи і бачачи, святий Юстин мовив: "Я бажаю страждати за віру Христову і вбитий бути від невірних. Думаю ж, що той Крискент Кіник влаштує мені смерть. Кіник же, кажу, безумний любить гордість понад мудрість, недостойний звання філософа, бо відкрито сміє стверджувати, наче християни безбожні, не мають Бога і багато чинять беззаконь. Так ображає нас з ненависти і злости своєї і гірший від простих людей, бо вони нічого не сміють говорити про речі, яких не знають".
Царював тоді в Римі Антонін, який після Адріяна настав. Той Антонін сам не був лютий на християн, проте, за законами царів попередніх, нечестиві ідолопоклонники, що при владі були, з превеликої ненависти й захланности хотіли ще й розграбовувати маєтки християнські, гонили християн й убивали, наче не так через віровизнання імени Христового, як через великі беззаконня, в яких наклепники брехливо звинувачували вірних, і віддавали їх на суд, без слідства різними карали смертями. У ті часи трапилася в Римі така річ: жінка одна невірна, що нечисто жила, чувши від християн слово про істинного Бога й учення про цнотливе життя, про винагороду для праведних і про муку для грішних, розчулилася душею й повірила у Христа. Мала ж чоловіка, що в невірстві ідолопоклонницькому і в нечистотах тілесних безмірно валявся, переконувала його всіляко, хотіла на повстримне життя наставити й до істинної віри навернути. Бачачи, що ніяк не може його виправити, шукала, як звільнитися від союзу подружнього з ним, щоб не осквернятися більше його нечистотами.
Чоловік же, довідавшись, від якого християнина навчена була віри християнської жінка його, пішов до єпарха градського, жаліючись на нього. Мав же християнин той ім'я Птоломей. Взяли раба Христового Птоломея і в смердючій темниці утримували довго, тоді на суд вивів його єпарх і на смерть засудив. Стояв же там у час неправедного того суду один муж на ім'я Лукій. Він, бачивши блаженного Птоломея, невинно засудженого, сказав до судді несправедливого: "З якої причини, о єпарху, передаєш на смерть мужа невинного? Не перелюбник, не насильник, не вбивця, не злодій, не переслідувач, ані в жодному иншому беззаконні не є викритий, але з однієї причини — що визнав себе християнином". Єпарх же грізно на нього поглянув, люто мовив: "Може, і ти з християн?" Відповів Лукій: "Так, я християнин". Він же і його на смерть схопити звелів. Приєднався до тих двох християн і третій один друг, що християнином себе голосно визнав. І всі троє поклали за Христа душі свої.
Про таке несправедливе убивство святих довідавшись, блаженний Юстин розчулився вельми і написав згорток (що називався "Апологія"), який невинність християн виявляв, блуд і зло ідолослужителів викривав, і віддав цареві і синам його, і всьому сенатові, безстрашно на муки і смерть за Христа наважуючись. Цар же уважно прочитав той згорток, подивувався премудрості християнського філософа і не лише не розгнівався на нього і не стратив його, а й похвалив ученість його. Викрив-бо Юстин у згортку тому звабу богів еллінських, силу ж Христову описав ясно, наклепи, що на християн зводили, брехливими показав, цнотливе і праведне життя християн зробив відомим. Розчулився тому цар, дав наказ не мучити християн за визнання імени Христа, не грабувати маєтків їхніх, хіба якщо на котромусь з них виявиться провина гріховна, справді суду і кари достойна. Той наказ царський святий Юстин переписав, від царя вільно відпущений був і пішов з царевої волі до Азії, де тоді найбільше християн гонили. І в Ефес прийшов в одязі філософа, якого не залишав до кончини своєї, наказ царевий всім оголосив і проповідував, і в навколишні краї і гради послав його. Й утішилася Церква Христова, гоніння на якийсь час зупинилося, і радість була вірним велика. Там перебуваючи, святий Юстин полеміку мав з премудрим рабином юдейським Трифоном і переміг його зі Старозавітного Писання. Про цю суперечку (як і про вищезгадану "Апологію") просторе слово в книзі Юстиновій уміщене. По довгім часі Юстин святий знову з Ефеса в Італію повернувся, на шляху своїм всюди як апостол Христа проповідував, юдеїв та еллінів перемагаючи, навертаючи їх до святої віри, вірних же утверджуючи. Коли ж він прийшов знову до Риму, зрушився на нього більшою ненавистю і більшою злістю вищезгаданий еллінський філософ Крискент Кіник, з яким Юстин святий часто мав суперечки, завжди його перемагав і перед усіма соромив. Тому злостивець той, не мігши йому протистояти і не знаючи, що инше вчинити, склав на нього наклеп великим обманом перед римським судом. Взяли-бо святого як винного у злі, і в путах мучили, і допитували його на суді, та жодної провини не знаходили. Заздрісник же, боячись, щоб не відпустили Юстина, приготував таємно смертельну отруту і нею підступно убив нездоланного воїна Христового. Так кончину прийняв істинний християнський філософ святий Юстин, залишивши після себе багато писань, Церкві Христовій дуже потрібних, сповнених премудрости Святого Духа. Ставши ж перед подвигоположником Христом Господом,
