Житія Святих - Березень - Данило Туптало

та инші, за що постраждали багато ті, які з єрессю тою не погоджувалися. Тій єресі спротивився вельми святіший патріярх єрусалимський — цей святий Софроній, який, зібравши в себе помісний собор, прокляв ту єресь єдиновольників і писаннями соборування своє розіслав усюди, яке після того на шостому Вселенському Соборі читали, і святі отці засвідчили, і прийняли як правовірне. Писав же святий Софроній й инших багато корисних Церкві Христовій слів, і повчань, і гимнів, і житій деяких святих, як же і святої Марії Єгипетської, яка рівноапостольно в пустелі понад природу людську прожила. І добре пас Божу Церкву, єретичні уста загороджу ючи і далеко єретиків проганяючи, як вовків від словесного стада. Тоді були знову, з допусту Божого, нашестя варварів на Сирію і Палестину, вже не персів, а магометян, які спочатку Дамаск-град взяли, тоді обсіли град Божий Єрусалим і два роки його здобували. Зазнало поразки від них в Сирії грецьке воїнство, і Сергій-воєвода був убитий. Святіший патріярхСофроній із християнами палестинськими замкнувся у святому граді. Знаходимо його Слово у день Різдва Христового, в облозі до людей сказане, — у ньому ж, як другий Єремія, оплакує зруйнування старих місць і запустіння, яке допускає Бог за гріхи людські. А найбільше жаліє через те, що не може дні Різдва Христового, як звично, святкувати у Вифлеємі, бо Вифлеєм уже в руках агарянських. Коли закінчувався другий рік облоги, змушені були християни віддати себе ворогам своїм і відчинити їм град. Але спершу святіший патріярхСофроній послав до князя агарянського Умара, укладаючи з ним мирні договори: у них же було зазначено спочатку, аби християнській вірі і святій Божій Церкві не було ніякого насилля і образи. Умар же князь обіцяв той договір й инші пильнувати вповні, і коли утверджене було слово, відчинили християни ворота градські агарянському князеві. Він же, лицемірний і лукавий, вдавши собі овечу лагідність і смирення, всередині був вовком хижим: одягнувся в рубища волосяні верблюжі, увійшов у град пішо і питав, де церква Соломонова, хотівши там молитви свої богомерзенні здійснювати. Святіший же Софроній назустріч йому вийшов, в такому лицемірному образі його бачивши, сказав: "Ось буде мерзота запустіння, яку Даниїл-пророк передвозвістив на місці святому". І плакав довго зі всіма християнами. Умовляв же князя, аби відклав ті рубища, одягнувся у відповідні собі княжі одежі. І так святий град Божий Єрусалим взяли агаряни, і християнство важким рабством пригнітили. Нечестивий-бо той агарянський князь перед святішим патріярхомСофонієм не дотримав мирних договорів, хоч обіцяв берегти їх, і почав багато біди чинити єрусалимським християнам. Те бачивши, Софроній святий ридав весь час і молився до Бога, аби взяв душу його із землі живих, щоб не бачив він більше кривди християнам і мерзоти запустіння, яка місця святі осквернює.

І почутий був скоро, закінчив плачевне своє життя і перейшов від земного слізного Єрусалиму до вишнього радісного, де є обитель усіх, що веселяться в Христі Ісусі, Господі нашому, Йому ж Слава навіки. Амінь.

У той самий день страждання святого священомученика Піонія, пресвітера Смирнського, і тих, що з ним

Пам'ять святих вшановувати велить апостол: "Поминайте, — каже, — наставників ваших, які говорили вам Слово Боже". Це ж через те, що, згадуючи віру, життя і кончину в чеснотах їхню, заохочуємося до їх наслідування. І Піонія, святого мученика, пам'ять вшанувати нам добре, бо він колись був у світі, багатьох від зваби бісівської до Бога навернув, мужем-бо апостольським у ті часи був. І коли мучеництвом увінчався, покликаний був до Господа, залишив нам чеснот своїх приклад, щоб і донині мали про вчення його спогад. Початок же його страдницького подвигу був такий. Шостого місяця [тобто лютого, який є шостим від вересня] у двадцять третій день, коли згадують пам'ять святого священомученика Полікарпа, єпископа Смирнського, у граді Смирні, де ж превелика кількість юдеїв жила, взяли нечестиві елліни Піонія-пресвітера і Савіну, благочестя ревнительку, і Асклипіяда, і Македонія, і Аіна, пресвітера соборної церкви. Налягло тоді гоніння на християн за царювання Деція. Піоній перед тим днем передбачив, що мають бути взяті у празник Полікарпа святого, постив зі Савіною і Асклипіядом, узяв три сплетені вериги і наклав на себе, Савину та Асклипіяда. І сиділи вдома, чекаючи, допоки прийдуть ті, що хотіли їх взяти. У самий же день пам'яті святого Полікарпа після молитви скуштували вони трохи хліба і води, тоді прийшов Полемон — урядник ідольських жертв — з вошами, вишукуючи і волочачи християн до нечистот ідоложертовних. І сказав до Піонія: "Чи знаєте накази царські, що наказано вам принести богам жертви?" Відповів Піоній: "Знаємо заповіді Бога нашого, через них велить нам, аби Йому одному ми поклонялися". Сказав Полемон: "Ідіть на собор і там, хоч не хочете, скоритеся". Відповіли Савина і Асклипіяд: "Ми Богові живому скоряємося". Вів же їх Полемон, але не насильно, і бачили люди їх, що кайдани добровільно несли, ішли вслід за ними, як на нове якесь чудо дивлячись, один одного переганяючи. І коли прийшли святі в собор до градоначальників, народ незліченний еллінів, а найбільше юдеїв усі ті місця на сходах і горницях заповнив. Поставлені ж були святі посередині, сказав Полемон: "О Піоне, покоріться царському наказові, як й инші покорилися, і принесіть богам жертви, инакше будете люто мучені". Простягнув же Піоній руку свою, із лицем світлим почав до людей говорити: "Мужі смирнські, красою града і Гомеровим, як же говорите, мешканням тут хвалитеся. І ті, що серед вас юдеї, послухайте мене, мало скажу: чую вас, що смієтеся і радієте через прихід до вас декого з нас, і чи вважаєте сміхом і забавою той гріх, щоб ідолам жертву не зі своєї волі, але примусом приносити. Але годилося б вам, еллінам, послухати учителя свого Гомера, який каже, що недобре є комусь через згубу людську веселитися. Вам же, о жиди, Мойсей велить: "Якщо бачиш осла ворога свого, який впав під тягарем, не минай його, але піднімаючи, підійми його". Так само і Соломона слухати вам належить, який каже: "Якщо впаде ворог твій — не тішся і бідою його не возносися". Я-бо, свого учителя слухаючи, хочу умерти краще, аніж Слово Його переступити, і всією силою своєю намагаюся не відступити від заповідей Його, їх же віддавна навчився, тоді й инших навчив. Чому ж насміхаєтеся з нас, о юдеї? Якщо для вас, як ви кажете, ворогами ми є, проте ми також люди, хоч і кажете, що ображаємо вас, коли говоримо правду. Але