Житія Святих - Червень - Данило Туптало

досягнули берега морського й сіли в корабель, вирушили туди, куди Дух Святий наставляв їх. І прибули до пристані града Арелятина радісно, і вийшли з корабля — прийняли їх із шаною і любов'ю мешканці того града. Там спочивши, почали, подібно до святих апостолів, вибирати собі краї для проповідування Божого слова. Маркел-бо святий з кількома братами в Іспанію пішов, Сатурнин же блаженний — в Галію, аби проповіддю Євангелія Христового всюди поширювати і примножувати серед народів Церкву Божу аж до океану Британського. А святий Діонисій з блаженним Лукіяном та иншими в межі Парисійські прийшли. Звідти Лукіян святий з Максіяном-пресвітером і з Юліяном-дияконом у Бельгію на проповідь відлучилися, там сповіщаючи ім'я Господнє, власті ворожі перемагаючи й Христову утверджуючи Церкву. Святого ж Духа благодаті напоєний і сповнений, не менше ж прикладом добродійного життя, як же і словами наставляв Лукіян людей до спасення. До того ж мав дану йому від Бога силу чинити чуда і лікував усілякі хвороби й недуги серед людей. Таку ж владу прийняв над бісами, що ті, одне лише веління його почувши, зразу втікали з людей, яких мучили. Вдень же і вночі ненастанно проповідуючи Христа, молився і чував, вправлявся ж у пості щоденному, і в повстримності, і у всілякому умертвлюванні плоті, яким себе щодня мучив, допоки, за словом апостольським, поставив себе жертвою живою святою і богоугодною перед Богом. Щоденною його їжею були лише малий окраєць хліба і зілля, питтям же — вода — насичувала його сила Божа, і тіло його струджене благодать Христова зміцнювала. Вінця ж мученицького настільки бажав блаженний, що вже здавався мертвим для світу. Хрест свій ніс завжди, йдучи за Христом Господом, справді знав, що таке муки подвійні: одні — в таємниці, инші ж — явно. І спершу таємно мучив себе умертвленням тіла свого (хоч і всім відомою була повстримність його), аж поки не увійшов у відкритий мученицький подвиг і не увінчався нев'янучим вінцем від Господа. Був-бо умертвленням плоті знеможений, терпінням прикрашений, у дивовижному смиренні утверджений, сповнений лагідности — і в таку досконалість чеснот прийшов, що, на землі тілом живучи, уже, здавалося, з ангелами духом мешкав на небі. Через те завжди лицем світлий і любий виглядав, мирний розумом, дивною сивиною прикрашений, і весь образом був земним ангелом, небесною ж людиною.

Коли ж про нього слава по цілому краю тому розійшлася, приходили до нього люди, бажаючи від нього хреститися, і хрестилися в ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа. Ідолів же, яких перед тим шанували, ламали. Давній же ворог — диявол, бачачи себе осміяним від тих, кого Христос через своїх рабів до себе привів, усі хитрості своєї підступности на зруйнування святої Божої Церкви звернув і Доміціяна, який після Нерона, сина погибелі, друге гоніння на християн підняв, настільки настановив та на такий гнів і ненависть підняв, що той звелів, аби у всій державі римській усіх християн змусити або богам тесаним жертву принести, або, всіляко їх мучивши, вбити. По цілій державі царства свого, по градах і селах, Доміціян нечестивий розіслав наказ, аби всі народоначальники переконували християн до ідолопоклоніння і жертв, а тих, що не коритимуться, різними страчували муками. Послано тому гонителів Христового імени у Галію — шукати воїнів Христових, а найбільше тих, що з Риму туди прийшли, про них же слава вже дуже примножилася була, — і щоб разом з ними винищити в Галії ім'я Христове. Було ж посланих туди гонителів троє, їхні імена: Латрин, Ярій і Кантор, — їм окремо було наказано шукати святого Божого раба Лукіяна, аби, схопивши, або на суд цісарський його привести, або зразу мечем убити, якщо не захоче ідолам принести жертви. Пройшли ж вони валлійські міста і села — ніяк не знаходили шуканого. Тоді дійшла до них вістка, що муж Божий Лукіян, проповідуючи Євангеліє Вічного Царства, бельгійський народ просвітлює. Те почувши, вони, сильною люттю і гнівом розпалені, туди швидким кроком пішли. Ще не встигли туди прийти, а святий Лукіян довідався про близький їхній прихід — відкрив йому Святий Дух. Залишився на місці, де вчив народ слів життя, і з ним була велика кількість людей, які вже через його проповідування до Христа навернулися. Переконував їх настільки ревно, наскільки мав надію вічноблаженної винагороди, кажучи: "Ось, браття і діти, в Христі любі, вже мені Господь мій Ісус Христос трудів моїх плоди і винагороду, раніше обіцяні, віддати хоче, тому, о найлюбіші, залишайтеся міцні й непохитні у вірі Христовій. Я-бо вже старий і втомлений, вінцем мученицьким тішачись, до Господа від вас піти спішу. Ви ж у Божій благодаті, яку прийняли, постійними залишайтеся, аби не відвернув вас від віри Христової страх перед катами, аби не злякали вас погрози, щоб не зловили ласки, ані обіцянки якихось почестей і багатств не відкинули, але щоб у майбутньому житті вічною радістю ви насолодилися, де ж вам невимовна винагорода приготована. До неї ж при добрій надії поспішаю і я і через те гніву гонителів не лякаюся". Це мовивши, звів очі до неба й дякував Богові перед усіма, що удостоює його частки святих мучеників і не розлучає з його друзями. "Дякую, — казав, — Тобі, Господи Ісусе Христе, Сину Бога живого, що мене другом блаженного Діонисія і його сподвижників при кончині вчинив і в трудах дорівняв мене до них. Прошу тому Тебе, щоб у Царстві Небесному Ти мене поселив з ними разом". Те промовивши, вийшов з града, що Белвак називався, не через страх втікаючи від мук, але щоб, за заповіддю Господньою, яка від гонителів утікати велить, подати приклад стадові своєму. І так ішов з блаженними співстраждальцями своїми Максіяном-пресвітером і Юліяном-дияконом. Не припиняв душекорисних бесід і молитов у всій дорозі, доки не досягнув вершини гори, на яку йшов, що поблизу ріки, названої Таре, яка тече із заходу за три поприща від града. Коли її перейшов, став, наче град, що на вершині гори стоїть і не може сховатися, бо й сама гора та над рікою прекрасно стояла, — усім здалеку видно її було. Там блаженний, як на видовищі, став твердо і замислив мученицького вінця чекати.

Вищезгадані кати, дійшовши града і в ньому святого Лукіяна не знайшовши, почали точніше допитуватися, куди він пішов. І сказано їм було, що недалеко від града народ учить. Вони ж зразу швидкими кіньми поспішили і тої гори досягли, де чоловік Божий з народом і зі своїми учнями був. Спочатку