Житія Святих - Червень - Данило Туптало

переможцем, як же і мовив: "Будьте відважні, Я переміг світ". Він-бо раніше від усіх сам з ворогом боровся. Мученики ж святі, які по Ньому страждають, — тіло Його сповнюють, за словами апостольськими, "нестачу скорбот Христових у тілі своїм". І щоразу мученики, за пресвяте ім'я Його подвиг чинячи, умирають нездоланні, оскільки в них Христос переможцем проповідується, у них-бо Він, як у тілі своєму, страждає, у них і перемогу свою над супостатом являє і прославляється, — прославляє ж із собою і своє тіло, що за Нього страждало, тобто мучеників святих, які найближчі Йому зі всіх у славі, бо були наслідувачами Його у стражданнях. Тому годиться і нам добрих воїнів Христових славити і похвалами прославляти, їхнім же ученням і прикладом мужніх подвигів Церква Христова сіяє у цілому світі. Самі ж під вівтарем, в одяг білий одягнені, кров'ю власною закривавлені, Христовою ж вибілені, у блаженному житті спочивають. З їхнього же лику був святий Лукіян, його ж у самій купелі хрещення осяяла божественна благодать, і зразу можна було побачити, що має бути великий і преславний серед людей. Лукієм був від своїх батьків по крові названий, які від великого антипата Лукія не тільки вели свій рід, а й ім'я його успадкували. Пізніше ж, благодаттю Святого Духа і за звичаєм Святих Отців, при хрещенні те ім'я його на краще перемінилося. Той, що його батьки назвали Лукій, тобто блискучий, примноженням у ньому Божих обдарувань досконаліше ім'я здобув — Лукіяном назвався, що означає світлоявлений, звідки видно, що у світлі нової благодаті мав бути світлом світу в Господі. Був же від народження римлянином, роду чесного, чеснішим став через переродження християнське, — став-бо усиновленим вічному Цареві. Був же у премудрості вправний, грецьку і римську мови знав, мудрішим же став в ученні Петровому, святого апостола: до нього пристав, і став йому учнем, і від нього напився небесної премудрості. Навчився від нього звичаїв і трудів апостольських і після страдницької кончини його багато місць в Італії пройшов, сіючи насіння слів Божих.

Коли досконалим був у премудрості Божій, тоді прийшов, Богом наставлений, святий Діонисій Ареопагіт до Риму, хотівши відвідати ув'язнених апостолів Петра і Павла, але вже серед живих їх не застав. Блаженний же Климент у той час був папою, престолом апостольським правив, він прийняв Діонисія любо, зі всілякою достойною святости його честю, ще й була між ними давня духовна в Христі любов, і той у нього часу немало затримався, тішилися взаємно баченням один одного, і душекорисними насолоджувалися бесідами, й утверджували один одного не лише словами, а й добродійними прикладами.

Одного разу блаженний Климент, сповнений Духа Святого, сказав: "Чи бачиш, о любий мій брате Діонисію, які жнива Господньої сівби в народах, робітників же мало у проповідуванні Слова Божого. А тому що ти добре у православній вірі навчений і у всіляких чеснотах християнського закону досконалий, іди тому, прошу тебе, в ім'я Господа нашого Ісуса Христа, у західні краї як добрий Його воїн і стань проти ворогів Господа нашого, і перемагай силою Бога, що зміцнює тебе". Погодився на це всім серцем святий Діонисій, почав йому блаженний Климент шукати і збирати друзів, помічників і співслужителів благочестивих і премудрих, які б життям і святістю сяяли. Між ними ж вибрав і цього святого Лукіяна, і поставив його єпископом, і до святого Діонисія послав, щоб був йому супутником і сподвижником у проповіді слова, для инших же — отцем у Святому Дусі, учителем і наставником. Так блаженний Климент влаштував, люб'язними словами утверджував їх, кажучи: "Ідіть, любі браття, ідіть, нездоланні Христові воїни, і як був Господь зі святими отцями нашими апостолами і з їхніми подвижниками, так нехай буде і з вами, коли проповідуватимете ім'я Його святе, ви-бо велику і незліченну кількість людей серед язичників маєте знайти для Господа і ввести їх в загороду Його. Так довго Климент святий з ним розмовляв і, з любов'ю попрощавши і благословивши, відпустив з миром. Вони ж усі разом пішли, проповідуючи Христа спочатку по всій Італії.

Недалеко від Тіцінум-града, в одному місці, що Парма називалося, блаженний Лукіян благовістував людям словом Боже, відвертаючи їх від суєтного ідолослужіння. Люди ж того міста, невірні, надто ідолам служили, не терплячи образи богів своїх ані благовістя слова Божого не сприймаючи, — зразу схопили Лукіяна і, досить позбиткувавшись з нього, у громадську темницю вкинули. У неї ж входячи, блаженний з великою веселістю співав так: "Настав мене, Господи, на путь твою, і ходитиму в істині твоїй". І знову: "Спрямуй стопи мої на стежки твої, щоб не зрушилися стопи мої". І так радів у Господі святий муж, перебуваючи у тій темниці, як під покровом крил Божих, і цілого себе під захист Христовий віддав, молився до Господа, кажучи так: "Виведи, Господи, з темниці душу мою сповідувати ім'я Твоє, бо мене чекають ті, що мають бути праведниками, щоб через мене, Христе, Спасителю світу, до Тебе навернулися з поганства, які покликані до життя вічного". Коли такі і їм подібні молитви святий з усього серця свого творив, зразу молитва його досягла неба й увійшла у вуха Господні — молився-бо, аби не втратити на шляху своїх, з якими бажав іти до страждання і дістатися, куди був посланий. За це молився не тому, що боявся померти за Господа свого, пречудовий цей Христовий воїн, але щоб спершу примножити для Господа плід духовний і так після великих щасливих жнив разом з друзями своїми прийняти вінець мученицький і винагороду за труди свої. Тому скоро послалася йому Божа допомога: були там инші християни, які, довідавшись, що сталося зі святим тим мужем, прийшли вночі до темниці, задля любови Христової, і пута з нього скинули, і зробили його вільним іти разом зі святими його друзями. Те святе товариство, від Господа наставлене, прийшло щасливо у славний град італійського краю Тіцінум, инакше ж Павія названий. Там же і спочили трохи по трудах, проте не переставали примножувати славу Божу, не втомлювалися в різних місцях проповідувати слово Христове багато, і було на них видно здійснення слів пророчих: "Які гарні ноги тих, що благовістують мир, благовістують добро". Неможливо описати, як вони за короткий час до Христа навернули багато тисяч людей, благовістуючи всім слово спасення, помагала ж бо їм сила Божа настільки, що, дивлячись на них, здавалося, бачиш небесних громадян — знаменнями і чудами посеред усіх сяяли, просвітлюючи Божі вибрані душі.

Тоді, вийшовши з Італії,