Житія Святих - Травень - Данило Туптало

цього твого місця, ми приставлені берегти тебе". Знову бачив Симеон у видінні град взятий і ворогів посеред града, зойк же, і плач, і крик великий чути з града, лише було видно, як мечі стинаються. Одних у полон відводили, а инші зі стін градських кидалися і з града втікали. Серед них же було і два чорноризці монастиря його, які, злякавшись язичницького нашестя, покинули монастир і гору і в град побігли. Коли вони з града з иншими людьми вибігали, бачив святий, як наздогнали їх варвари, одного мечем убили, а иншого в полон вели. Те все, що у видінні святий бачив, через кілька днів насправді збулося: взято було Антіохійський град, мечем і вогнем спустошено, багато людей в полон відведено, проте, молитвами святого Симеона, багато уникнули лютої біди тої. Варвари силою важкою увійшли в град — люди відчинили ворота градські північні і південні, не оточені військом варварів, і через них кинулися втікати, а инші, зі стін градських кидаючись, втікали. Багато людей втекло в гори і в пустелі, і збереглися, Божим милосердям, усі, окрім тих двох вищезгаданих ченців. Приходили ж вороги і до гори, на якій був монастир і стовп Симеона, але без нічого поверталися. Гора-бо покривалася, як же колись Синайська, мрякою і хмарами, що не видно було стовпа і монастиря. Инші ж, невидимою силою завернені і настрашені, втікали налякані назад, наче багато озброєних воїнів за ними гналося. Молитва-бо святого була зброєю страшною і непереможною на супротивних, і ні один з тих, що були на горі тій зі святим, ніякого зла не зазнав від нашестя варварського, лише ті два брати, які зі страху в град утекли. Після відходу варварів багато поранених приходило до святого — і всім він подавав зцілення. А багатьох, що були в полон відведені, визволив святий з пут і полону і на свободу вивів молитвами своїми. Хто-бо лише згадував ім'я святого в полоні — зразу спадали з тих пута і кайдани, і ходили посеред варварів невидимі, і виходили у свій край без будь-яких перепон. Так і вищезгаданий цей брат (його ж друг впав від меча) з полону вийшов з иншим одним воїном. Розповідали, кажучи: "Коли згадали отця і зі сльозами ім'я його прикликали, зразу пута, які на нас були, самі від себе розв'язалися, спали, ми ж поміж варварів пройшли, ніхто з них не спитав нас і не завернув". Старець один незрячий перед нашестям варварським сидів під горою при дорозі, милостині від прохожих просив. Несподівано напали варвари, один з них вдарив старця мечем у шию, проте не цілком голову відтяв, лише рану смертельну зробив. І лежав старець у крові своїй, мало що в собі мав живого духа. Святий же Симеон, прозорливими очима те побачивши, прикликав одного з братів і послав взяти і принести до нього того старця. Пішли тому, взяли на рогозину і принесли перед стовп. Святий же грудку землі водою свяченою розчинив, звелів до рани старцевої прикласти, кажучи: "В ім'я Еммануїлове приєднайся голово до місця свого й утвердися". І зразу зі словом стала голова старцева на місці своєму, і з'єдналася з жилами своїми, й утвердилася, і рана та страшна зцілилася, і проказав старець: "Ще ж і сліпі очі його, відкрийтеся". І всі на те дивилися, жахалися і славили Бога. Через декілька років стомився преподобний Симеон від неспокою, бо з усіх боків незліченна кількість людей приходила до нього, приносячи недужих своїх, і переривали безмовність його. Задумав покинути стовп той, на якому вісім уже років стояв, і переселитися деінде на місце безмовніше. Була ж не дуже далеко инша гора висока, пустельна цілком, бо не було в ній води зовсім. І ніхто з людей не сходив на неї, бо нелегка була до сходження і безводна, лише змії, і звірі, і чотириногі отруйні гади на ній селилися. На ту гору вирішив святий Симеон перебратися. Так він собі думав, і явився Господь з багатьма святими ангелами, зійшов з неба хмарою світлою на гору ту і мовив до нього: "Поспіши, Симеоне, зійти на цю гору Дивну, так-бо відтепер називатиметься гора ця, бо на ній багато разів здивую через тебе благодаттю своєю". І зразу з голосом тим показано було святому на горі тій пагорб високий і камінь, на якому ж ноги Господні стояли, і просвітилося підніжжя те від слави Господньої, як сонце. На тому камені наказав Господь Симеонові стати. Після видіння того прикликав преподобний братів, розповів їм про благовоління Господнє, щоб переселитися на иншу гору. І поставив їм ігумена, мужа старого і досвідченого, зійшов звідти і до Дивної гори пішов. Відпроваджували його брати зі сльозами. Зближаючись до показаного йому горба, став і молився до Бога довго. Коли ж закінчував молитву, чути було голос багатьох ангелів, що возгласили: "Амінь". І звелів святий учням своїм, аби на тому місці поставили хрест кам'яний на незабутню пам'ять про почутий там ангельський голос. Поглянувши на гірський пагорб, бачив Божу славу, що його осявала, і з радістю зійшов на нього, став на камені тому, на якому, бачив у видінні, Господь стояв і прикликав його на те місце. Був же тоді блаженному Симеонові від народження двадцятий рік. Проте й там не мав спокою від тих, що приходили. Зранку багато людей у перший його монастир прийшло і, не знайшовши його, підняли плач великий. Довідавшись, що на иншу гору переселився, пішли до нього завзято, недужих своїх несучи. їх же бачивши, преподобний засмутився, що ані там не дають йому самому з Богом побути. Дивлячись на сльози їхні, схилився на милість і покладав руки свої на кожного недужого з прикликанням Імени Господнього, зцілював і відпускав здоровими. Був на горі тій лев, який перестрів одного чоловіка, що до святого йшов, і кинувся на нього, хотівши його вразити й з'їсти. Чоловік же не міг втекти від звіра, крикнув на нього, кажучи: "Задля Симеона, Божого раба, не чіпай мене". І зразу лев, почувши ім'я Симеонове, вгамувався і нічого поганого не зробив чоловікові, повернувся від нього. Чоловік же, прийшовши до святого, розповів йому про річ, яка трапилася. І налякалися инші, що те чули, і просили святого, аби відігнав звіра з гори тої, щоб не було страшно тим, що приходять до нього. Преподобний прикликав учня Анастасія, з якого ж вигнав (як же і Христос Господь колись) сім бісів, і сказав йому: "Іди в печеру лев'ячу