Житія Святих - Травень - Данило Туптало
Надійшло свято П'ятдесятниці. І коли день святковий світав, сказав блаженний Симеон до преподобного Йоана: "Отче, хто достойний прийняти Святого Духа, як же прийняли святі апостоли у вогняних язиках?" Сказав йому старець: "Вищих від себе речей не шукай і незбагненного не дошукуйся, але що тобі велено, про те думай". Сказав хлопець: "Написано: "Волю тих, що бояться Його, вчинить (Господь) і молитву їх почує, і спасе їх". Те мовивши, звів очі свої вгору і з усього серця помолився, кажучи: "Господи, що послав свого Святого Духа на святих своїх учнів і апостолів, пошли дар зі своєї благодаті і на мене і нарозуми мене, щоб я навчився заповідей Твоїх. Сильний-бо Ти з уст дітей здійснити Тобі хвалу, і хай говорю слова життя вічного". Коли він так молився, зразу Дух Святий, як свічка палаюча, з неба на нього зійшов і наповнив премудрости і розуму серце його. І говорив з Божественного Писання багато, і ніхто не міг противитися Премудрости Духу, що жив у ньому. Не лише устами, а й писанням складав душекорисні слова: про чернецтво, про покаяння, про воплочення Христове і про майбутній суд. І багато у Святому Письмі незрозумілого ясно розтлумачував, і дивував вельми старців таким у юному хлопцеві Божим даром, і казали: "На цій дитині сповнилося те, що написав Давид: "Слово Господнє розпалить їх". Нині ж розуміючи, що дивні він чинить діла, мало що менші від апостолів, дивувалися чорноризці, і боятися його почали, і жахалися не лише учення його, а й чудес, які від нього бували. Деякі з ченців тих бачили в сонному видінні три оселі, і три в них престоли, і три вінці, що лежали на престолах. Коли ж вони питалися: "Кому приготована ця видима слава?", почули голос, що говорив: "Симеонові-отроку". Симеон же, ангельським життям сяючи як сонце, вихоплювався із земного, до небесного сходження у серці своєму прокладав — захотів через вищий стовп до неба наблизитися. І збудували йому инший стовп, що мав висоту понад сорок ступнів. Коли ж хотів зійти на той стовп, почув про те архиєпископ Антіохійський, також і єпископ Селевкійський. І прийшли в монастир той із клириками своїми, і запалили свічки, взяли благоговійно божественного отрока Симеона, і вели його спершу до церкви, у святий вівтар, і хіротонізували його дияконом, тоді на вищий стовп із псалмами й піснями вивели. І стояв блаженний Симеон на тому стовпі вісім років. Старець же плакав, що не бачить лиця його. Симеон же, на вищому стовпі стоячи, понадприродне показував життя, уподібнюючись херувимам і незмовкаючими устами Бога славословлячи. Щоб не хвалилося ж всіляке тіло перед Богом, допустом Божим, сатана підняв на нього боротьбу плотську важку і хотів його сонними привидами осквернити. Той же міцно противився пристрастям, не давав сну очам своїм і молився з великими сльозами до Бога, щоб був йому Помічником на ворога, який повстає проти нього, щоб покрив його голову у день боротьби. І бачив мужа одного світлого, чесного, сивого, який зверху сходив, священичими ризами одягненого, що мав у руках чашу з Божественними Таїнствами пречистого Тіла і Крови Христових. І сповнилося повітря невимовних пахощів. Наблизився ж до нього видимий той світлий муж, причастив його і сказав: "Будь мужнім, і хай зміцніє серце твоє, і відтепер не мають сонні примари надокучати тобі, лише пильнуй уважно думки свої і покладайся на Бога". Симеон же святий від видіння того превеликої радости й невимовної насолоди сповнився, хвалив Господа. Пильнував себе як же від помислів, що находили, так і від бесід з людьми: щодня до дев'ятої години замкнений був, ні з ким же не хотів розмовляти, лише з єдиним Богом. Тоді надійшла блаженна кончина старця його преподобного авви Иоана Стовпника. її передбачивши, блаженний Симеон послав до нього, кажучи: "Не сумуй, отче, коли почуєш день відходу свого, бо спільний то для всіх людей борг. Зрозумів я, що нині прикликає тебе Христос у спокій, щоб після трудів спочив ти зі святими. Подай тому мені, о отче, Авраамське благословення і пом'яни мене, коли прийдеш поклонитися Престолу слави Пресвятої і Єдиносущної Тройці. І помолися за нас, щоб і ми, перемігши світ, отримали Небесне Царство й побачили в ньому один одного". Иоан же, те чуючи, не засумнівався, не вжахнувся розумом, бо готовий був на смерть, хоч і здоровий був тілом, ніякої не мав недуги. Сказав же через посланця Симеонові: "Хай благословить тебе, дитино моя, Бог Отець, якого ти знайшов, і єдинородний Син Отця, Його ж полюбив, і життєтворний Дух, якого бажав. Єдине Тройці Святої божество нехай буде тобі утвердженням і захистом, хай наставить тебе й утішить. І ті, що благословлять тебе, благословенними будуть, а ті, що проклинають тебе, прокляті будуть. Хай додасть тобі Бог честі, бо ти мене, духовного отця свого, як справжнього батька по крові шанував. Хай знайде ж благодать і милість від Господа і мати твоя блаженна, яка багато мені послужила». Брати, які перед старцем стояли, чули сказані слова, перестрашені були. Тоді спитали: «Що заповідаєш, отче, про хлопця Симеона?» Відповів старець: «Хочу, щоб усі були наслідувачами Симеона в полум'яносердечній його любові до Бога, хай удостояться молитовної допомоги його. Він є посудом, Богові вибраним, великим і чесним».
Повчив же авва Иоан братів і помолився за них, став таким, наче хоче трохи спочити, і, як сном солодким, блаженною заснув кончиною, не хворівши тілом анітрохи, і до святих
