про таємницю ту сповістити архиєрею під час утрені перед сходом сонця. І я сказав до них: "Добра рада ваша, браття, і що нарадили, хай буде". Тоді, коли я з ними погодився, зразу хвороба перемінилася і я став здоровий. І пішов я в град з ними вдосвіта, і зустріли єпископа, що з церкви з утреннього співу виходив, і розповів я йому все про явлення чесної голови Предтечі святого. Він же великої радости сповнився, звелів нам, щоб, нікому про те не розповідаючи, вернулися в обитель. На ранок же із пресвітерами і дияконами в монастир наш прийшов і, соборно відправивши святу службу, підійшов до місця того, де посуд зі святою був головою. І коли диякон возгласив "коліна схиливши, Господеві помолимся", усі поклонилися до землі. Єпископ же Ураній молитву творив і, закінчивши, взяв відро з дорогоцінною головою з надр земних. Був же тут з єпископом пресвітер на ім'я Малх. Він, не повіривши, сказав; "Звідки тут була голова Предтечі?" І посмів покласти руку свою на відро і торкнутися чесної і всехвальної голови. І зразу за невірство його зсохлася рука, що торкалася, і прилипла до відра. Усі ж, що бачили те чудо, вельми здивувалися. Тільки тоді, коли ж пастир зі всіма належні молитви Богові принесли, ледве покараний пресвітер руку зміг відсмикнути від відра, проте залишився недужим. Богоугодний же пастир зі всім причтом церковним, взявши освячене відро зі скарбом, що в ньому лежав, приніс у святу церкву і поклав на священному вівтарному місці, допоки збудовано буде окремий божественний храм Предтечі в Емесійському граді і довершення благоліпія свого прийме. У нього ж коли мала свята та голова бути принесена, явився Хреститель у видінні невірному Малху-пресвітерові і звелів йому, щоб під час перенесенння поклав на відро хвору свою руку, — і буде вона зцілена. Зробив те пресвітер — і зразу отримав зцілення". (Доти того блаженного Маркела розповідь.) Ще ж і святий Симеон Метафраст у житії преподобної Матрони про віднайдення чесної голови Предтечі пише так: "У той час чоловік один, орючи ииву свою, бачив в одному місці [де ж була печера та і монастир] вогонь, що виходив із землі. Не один раз те бачив, але багато разів. Протягом багатьох днів вогненне полум'я, з землі ненастанно виходячи, являлося. Пішов чоловік той у град [у недільний день той, коли ж Маркел з Геннадієм і Киріяком-єпископом прийшов] і сповістив [Уранію] єпископові Емесійському. Єпископ же пізнав, що велика річ, узяв клириків своїх, пішов на місце те [у печеру, де колись Євстафій-єретик жив] і, помолившися, звелів на місці тому розкопати землю, і коли це зробили, знайшли посудину, в якій було не золото чи срібло, а найдорожчий зі всіх скарбів земних — голова святого Йоана, Предтечі і Хрестителя Господнього. Розійшлася ж про те слава всюди, і зійшлися туди всі люди, не лише з Емесійськогограда, але й зі всіх навколишніх міст і сіл. Прийшла і преподобна Матрона з монастиря свого зі всіма сестрами поклонитися знайденій Иоана святого голові. Витекло ж із чесної тої голови пахуче миро, і помазали священики тим миром людей, що зібралися, роблячи ним знамення хресне на чолах їхніх. Взяла ж із мира того і преподобна Матрона в посудину малу, хотівши нести в монастир свій на благословення, але людей багато, що намагалися до того мира святого дістатися, притискали її, що неможливо було пройти. Инші ж, зауваживши в неї святе миро, примушували, просячи її, щоб знаменувала їх миром тим, бо не можуть дотиснутися до священиків, що й зробила, вимушена. Трапився там один сліпець, що від народження свого не бачив світла, він просив Матрону, щоб і його святим миром знаменувала. Вона ж помазала йому очі — і зразу прозрів ясно». (Доти Метафраст святий про чесну голову Предтечі.) Через багато років ту святу голову з Емесійськогограда було перенесено славно в Константинополь і на місці, що називалося Єндом, у церкві Предтечі, яка прекрасно царським влаштуванням була збудована, з почестями покладено. Через якийсь час, коли настала іконоборча єресь, і не лише ікони святі, але й мощі святих одні спалювали, инші в моря і ріки викидали, а инші ногами розтоптували зі всіляким безчестям, тоді хтось із правовірних, втікаючи з наповненого беззаконням єретичного града царського, взяв потай зі собою голову Хрестителя і в Комани, де колись святий ИоанЗолотоустий переставився, занісши, знову в надрах землі в посудині срібній сховав. І перебувала нікому не відома аж до царя Михаїла, сина Теофілового, і матері його Теодори-цариці, яка створила православ'я. У їхнє царювання божественним явленням знову була віднайдена, і перенесена в Царгород святішим Патріярхом Царгородським Ігнатієм на честь і славу Христа, Бога нашого, з Отцем і Святим Духом славленим навіки. Амінь.
У той самий день пам'ять і чуда святого священомученикаТерапонта, єпископа Кіпрського
Серапонт, цей святий мученик, був монахом і єпископського сану сподобився на Кіпрському острові. У час гоніння страдницький здійснив подвиг і прийняв вінець мученицький від Христа Господа. Мощі ж його святі спочатку на Кіпрі спочивали, чудодіючи, тоді в Константинополь перенесено їх було так. Коли агаряни, за гріхи наші Божим допустом усі східні краї війною спустошили і полонили, у своє забрали володіння, наблизилися до острова Кіпрського і хотіли з ним, як з иншими краями, вчинити, явився святий пономареві церкви своєї, кажучи: "Вставай швидко, візьми мощі мої і неси в Константиноград, хочуть-бо вороги хреста Христового напасти на острів цей і місце це спустошити. Скажи ж про це й иншим правовірним людям, щоб перед нашестям агарянським вийшли звідси". Коли пономар сповістив правовірним про те святого явлення і наказ, зразу приготувалися до водного шляху і, збудувавши новий кивот, поклали в нього мощі священомученикові, зі собою взяли, сіли в корабель і кинулися плисти. Як були вони на великій воді і до Константинополя зближалися, піднялася буря в морі — і всі злякалися. Зразу з ковчега святого почала виходити тонка хмарка пахощів великих і наповнила не лише корабель, але й морем десь на три стадії розійшлася. І вгамувалася буря водна від тих дивних і невимовних пахощів. Прив'язаний палкішою любов'ю до святого, пономар, наглядач ковчега, почув голос з ковчега, який на ім'я його кликав до себе. Чули ж те й инші, як святий Терапонт на ім'я кликав наглядача мощів своїх. І всі через те налякалися, підійшли до ковчега, хотіли подивитися на мощі святого і, заглянувши, побачили: миро пахуче, наче потік,
