Житія Святих - Травень - Данило Туптало

і скажи звірові: "В ім'я Господнє, говорить тобі Симеон, раб Христовий, іди з гори цієї, вже-бо не буде тобі тут мешкання, щоб не страшив ти братів, які приходять сюди". Анастасій же пішов і, лева у лігві знайшовши, сказав йому слова преподобного, наче до розумного промовляючи. Лев же зразу вчинив наказане — пішов звідти в инші якісь пустельні місця і нікому ж не завдав шкоди з тих, кого зустрічав дорогою. Тим часом в одному краю гнівом Божим розмножилися різні хвороби в людях, і помирало багато. Святий же, зрозумівши Божий на людей гнів, молився до Господа зі сльозами, щоб помилував людей своїх і відвернув від них праведний гнів свій. І був до нього голос від Господа, що говорив: "Чому болить тебе серце за людей тих? Хіба ти більше любиш їх від Мене? Розмножилися беззаконня їхні, і потрібне було їм покарання. Проте, щоб не засмучувати тебе, даю тобі владу зцілювати всілякі їхні недуги". Так сказав Господь рабові своєму Симеонові. Люди ж, хворобами вражені, прикликали в Бозі ім'я угодника Божого святого Симеона — і бачили його у видіннях, як відвідує доми їхні, осіняє хрестом і зцілення подає хворим. І, прокинувшись із видіння, відчували здоров'я, прогнані були хвороби. Прикликанням ж імени Симеона було в них і таке: запалювали в домах своїх лямпади, наповнені єлеєм, і кадили тиміям, і молилися, кажучи: "Христе, Боже наш, молитвами раба Твого Симеона, що на Дивній горі, помилуй нас". И отримували Господню милість. А ті, що не мали досить єлею, трохи в кадила наливши, запалювали — і горіло незгасно кадило їхнє до третього і четвертого дня, наче досить єлею було налито. Так чудесно єлей у світильниках не закінчувався прикликанням імени Симеонового.

Одного дня відкрито було преподобному, що зблизилася кончина святішого архиєпископа Антіохійського Єфрема. І, прикликавши братів, сповістив їм про те. І велів молитися до Бога, бо великий стовп церковний має впасти. Ті ж казали: "Чуємо, що архиєпископ здоровий". Наступного дня після утрені (була тоді п'ятниця) прикликав знову братів, сказав до них розчулено: "Святитель Божий Єфрем цієї ночі переставився, бачив-бо я, як душу його святі ангели до небес возводили. Коли був близько мене, привітав і мовив: "Прошу тебе, поминай мене у своїх молитвах до Господа". Сказав же преподобний і це зі сльозами: "Горе Антіохії, що не має Єфрема. Горе граду, що забрано від нього Єфрема". Після переставлення Єфрема того блаженного прийняв престол Домнин, що прийшов із Царгорода. Він був немилостивий до убогих, про що довідавшись, преподобний провістив йому Божу кару — і в скорім часі впав Домнин у хворобу, і скорчилися йому руки й ноги, і не міг ногами ходити ані руками працювати, але, як колоду, його носили. Знову відкрито було святому про землетрус, який мав бути в Антіохії, страшніший від попереднього, і сповістив те тим, що до нього прийшли. Плакали і молися до Бога, щоб відвернув гнів свій. Того ж вечора захиталася земля трусом великим, і попадали стіни градські, і високі гарні споруди з землею зрівнялися, і збентежилися люди страхом великим. Багато з них мурами, що падали, були побиті, і помирали, инші ж усі, старі й молоді, втікали на гору Дивну до угодника Божого, з великими сльозами просячи його, аби він своїми богоприємними молитвами вгамував гнів Божий. І молився святий з відданістю великою — зупинився землетрус, і видно було йому небо, відчинене зі Сходу, і світло невимовне звідти виходило, знаменуючи Боже милосердя, явлене людям, що каються. Після цього, велінням Божим, збудував преподобний на Дивній горі монастир і церкву руками людей, яких він зцілив, їх же була превелика кількість. І води на потребу монастирську і для прихожан досить випросив. І пшеницю в житниці молитвою примножив, настільки немаліючу, що до трьох років не зменшувалася, хоч і щодня багато її брали, щоб спекти хліб для багатьох людей, які звідусіль приходили. Збудував і стовп новий, на нього ж сам Господь (як же очима бачив преподобний) зі святими ангелами своїми прийшов і освятив стовп той. Зійшов, отже, на нього праведник з великою радістю і стояв на ньому до блаженної кончини своєї. У рік же, коли мав тридцять три роки, Божим в одкровенні наказом переконаний, прийняв хіротонію на єрейство, чого раніше не хотів. І прийшов до нього за велінням Господнім Діонисій, єпископ Селевкійський, і хіротонізував його на пресвітерство. Ставши священиком, Симеон здійснював достойно божественні таїнства, як ангел, служачи Богові непорочно. І мав часто дивні видіння й одкровення Божі, і майбутнє провіщав, і бачив те, що на відстані перебувало, наче тут було, і знав людські таємні діла та помисли. Чуд же зробив незліченно: на землі і на морі, явно і у видіннях являючись, сліпих просвітлював, прокажених очищав, кривих виправляв, бісів із незліченної кількосте людей виганяв, звірам уста загороджував, всіляку рану і всіляку недугу лікував, мертвих воскрешав — і сповнилося на ньому слово Христове: "Той, хто вірить в Мене, діла, які Я роблю, і він робитиме". І був справді дивний Бог у цьому святому дивному рабові своєму Симеонові, як же окрема книга, просторо написана про життя його і чуда великі, розповідає. Пробув же всіх літ життя свого сімдесят п'ять і, свій відхід до Господа передвидівши, скликав братів, повчив їх досить і, останнє цілування давши, у годину вечірню, коли звик приймати від ангела їжу, передав святу свою душу в руки Божі місяця травня в 24-ий день. І відійшов з ангелами насичуватися баченням лиця Божого в безкінечному Царстві Отця, і Сина, і Святого Духа, єдиного в Тройці Бога, Йому ж слава нині, і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.

У той самий день пам'ять святого мученика Мелетія Стратилата. І з ним — тисячі двохсот вісімнадцяти воїнів, з жінками і дітьми, що в Антонінове царювання за Христа постраждали. І святого мученика Серапіона-єгиптянина, який з тим же Мелетієм святим страждав і вінець мученицький прийняв.

У той самий день переставлення преподобного отця нашого Микити Стовпника, переяславського чудотворця. Про нього ж у Пролозі.

Місяця травня на 25-й день

Третє віднайдення чесної голови святого славного Пророка, Предтечі і Хрестителя Господнього Йоана

Коли відтятата була чесна голова святого Иоана Предтечі, прийняла її на блюді нечиста танцівниця і віднесла матері своїй Іродіяді. Та ж язик святого, який викривав беззаконня їхнє, голкою проколола і, досить позбиткувавшися, не дала поховати голову разом із тілом: боялася-бо, що Йоан