Житія Святих - Травень - Данило Туптало

сказав до нього Дух Святий: "Почуй, дитино, і зрозумій, що тут бачиш, постарайся догодити Богові, щоб сподобитися чести зі святими. Й отримаєш невимовні блага, для тих, хто любить Бога, приготовані". З того видіння нарозумилося дитинча божественною премудрістю, і далося йому відкриття невідомого і бачення тайн чудесне. Через мало днів побачив одного мужа, дивного на вигляд, у білий одяг одягненого, який говорив до нього: "Йди за мною". І пішов за ним Симеон. І вів його муж, що явився, у край Тиверинський, що межував із Селевкією і підпорядковувався їй. І привів на місце одне, що називалося Псла. Там хлопець в горі пустельній перебував зі звірами, як із ягнятами, їх-бо лише мав співмешканцями. Люди ж його цілком не бачили. Вночі ж і вдень світло невимовне осявало його, годував же його той муж, що привів його туди, часто йому являючись і наставляючи у всьому, і їжу у час потрібний подавав. Тоді через якийсь час, того мужа настановою, вийшов на верх гори і знайшов там малий монастир, ігумен якого, святий на ім'я Йоан, стояв на стовпі. Тому ігуменові бували часті видіння про Симеона, що мав до нього прийти. Часом бачив дитину, яку в білому одязі колісниця в монастир його везла, деколи в повітрі летіла і над монастирем кружляла, колись на стовпі світловому стояла і зі стовпом до монастиря зближалася. Бачив же й ангела, що показував йому дитину ту і казав: "Це той, через кого спасення отримаєш". І розповідав ігумен про ті видіння чорноризцям, що з ним були. Коли ж, Божим керуванням, прийшов у монастир його Симеон блаженний, дивувалися ченці, як таке мале дитинча, що ледь шість років мало, змогло через таку пустелю йти і в монастир потрапити. Ігумен же Иоан зі стовпа побачив, пізнав зразу хлопця, бо його у видінні багато разів бачив, і вельми зрадів через нього, і прикликав його до себе, взяв на руки, і поцілував, і зі сльозами дякував Богові. Був же той хлопець з лиця дуже гарний: волосся русяве, очі світлі і любі, самим виглядом доброту виявляв, лагідний, мовчазний, у відповіді швидкий, у словах розумний, небесних дарів сповнений. І перебував у монастирі тому окремо, у мовчанні. Піст його був такий: часом через три дні, часом через сім, а коли через десять їв сочевицю, розмочену у воді, а води пив мало. Тому блаженний ігумен-стовпник Йоан дивувався вельми. Був же в монастирі тому мирянин один, що випасав стадо, він, бачачи надприродний піст хлопця, заздрістю диявольською зрушився і хотів його вбити. І коли мав розпочати задумане своє погане діло, зразу всохла йому рука, і боліло тіло вельми, і був при смерті. І, не хотячи, визнав гріх свій перед ігуменом і блаженним отроком Симеоном з покаянням.

Хлопець же, незлостивий, не лише пробачив йому гріх той, а й помолився за нього до Бога, і руки його всохлої торкнувся — і зразу зцілилася рука, і всім тілом став здоровий. З того часу ігумен і брати вельми шанували блаженного цього отрока як того, кого Господь з материнського лона вибрав й освятив на службу свою. Тоді попросив блаженний Симеон, щоб збудували йому стовп поблизу авви Иоана, — і зразу, за його бажанням, збудували стовп при стовпі Иоановому. І вийшов на нього хлопець семилітній, у чернецтво від преподобного Йоана одягнений. І став, наслідуючи отця свого авву Йоана-стовпника.

На початку стояння явився йому Господь наш Ісус Христос в образі дитини, невимовною сяючи красою. Його побачивши, святий Симеон усім серцем любов'ю до Нього запалав — пізнав-бо, що то Владика його і, відважившись, мовив: "Господи, як Тебе розіп'яли юдеї?" Господь же хрестоподібно руки простер, кажучи: "Так, юдеї Мене розіп'яли, проте Я сам захотів розіп'ястися. Ти ж буть мужнім і кріпися, співрозпинайся зі Мною щодня". Відтоді Божий угодник забув про своє тіло і, безтілесним уподібнюючись, ангельське мав життя. І перевершував у подвигах старця свого: співав старець щоночі тридцять псалмів, а Симеон співав п'ятдесят, часом вісімдесят, часто ж і цілий Псалтир за одну ніч закінчував, анітрохи не дрімаючи. Також і цілий день, не вмовкаючи, славословив Бога. Старець же, жаліючи його і боячись, щоб не знеміг від таких подвигів, переконував, кажучи: "Дитино, не роби такого труду, що силу людську перевершує, бо й нам спочити не даєш. Досить тобі, що з пелен співрозп'явся Христові, годиться тобі і про тіло своє мати хоч малу турботу, сон йому короткий дозволяти і давати їжі в міру, щоб зміг до кінця понести труди постницького життя. Не занечищує-бо людину їжа і пиття. Каже Господь у Писанні: "Всіляке зілля їстівне у їжу дав Я вам". Відповів старцеві Симеон блаженний: "Хоч і не осквернює їжа людину, проте нечисті помисли породжує і потьмарює розум, вкоріняється і потовщує пристрасть, перетворює духовну людину в тілесну, прибиваючи думки її до земних прагнень. Нам же, що вдень і вночі в законі Господньому повчаємося, треба боятися, аби нас не захопили сонні примари і щоб ми не занепали, як же говорить пророк: "Тане душа моя від смутку". Більше ж: недрімним чуванням належить відкривати уста на Боже славословлення, аби прикликати зовні благодать Святого Духа. Але що тобі, отче, до слів моїх, я собі самому, а не иншим закони кладу, мені-бо нужда наполягає молоде моє тіло настільки вгамовувати суворістю". І дивувався старець такій благорозумній відповіді хлопця. Осяяний був Симеон світлом Святого Духа, відкрито йому було все диявольське царство і всі примари. Бачив-бо самого найголовнішого князя пітьми, що сидів на престолі великому, мав вінець, що блищав на голові його, полки ж демонські стояли перед ним. Видно було перед ним усі до суєтної зваби приготовані прикраси: золото, срібло, каміння коштовне і маргарити. Все ж те наче болото було. І чути було голос труб, сопілок, і ріжки, і різні музичні свищики. І видно було гріх в образі дівчини вродливої, за нею ж, як слуги, ішли ті, що штовхають і зваблюють на гріх людей, — спокусники. Там було видно дух пронирности, дух нечистоти, дух ліні і дух сріблолюбства, що роззявився ненаситним ротом і хотів поглинути цілий світ. Ті звабливі духи намагалися і Симеона до гріха спокусити, і прикликали його на гріх словами любодійними. Але він звичайною зброєю — знаменням хресним — загородився й, ім'я Христове прикликавши, усі ті бісівські привиди відігнав від себе, як же світло сонця пітьму відганяє. Поглянувши на церкву, бачив престол Божий, з нього