Житія Святих - Червень - Данило Туптало
Прийнявши ж місце свого сану, святий Левкій почав більше подвизатися в богоугодженні і творив чуда благодаттю Божою, що в ньому жила. За якийсь час привели до нього біснуватого чоловіка, родом етіопа, що оглашенний вже був до святого хрещення. Його в біснуванні бачачи, святий сказав до біса: "Перестань мучити чоловіка, духу диявольський". Біс же затремтів, почав, ридаючи, кричати: "Якщо з нього вийду, то куди увійду? Не маю кращого дому від цього". Сказав до нього святий Левкій: "Нечистий духу, вийди з творіння Божого і не смій більше входити в нього, але, принижений та осоромлений, вийшовши, вільним залиши того, якого дотепер, людиноненависнику, веригами сили своєї темної зв'язав і мучив. Увійди ж, як у посуд, в тих, що не вірять в Господа нашого Ісуса Христа, не поклоняються животворному хрестові Його". Тоді диявол вельми закричав і покинув чоловіка — вийшов з уст його в подобі чорної птахи, виходячи ж, кричав: "Що тобі до мене, рабе Божий Левкію, чому виганяєш мене з мого житла, яке я собі вибрав? Не хотів-бо я увійти в чоловіка, лицем білого і гарного, але увійшов в етіопа чорного, людському зору страшного, сподіваючись, що ніхто мене не виганятиме з такого". Святий же, знаменням хресним диявола прогнавши, підняв чоловіка із землі здоровим і хрещення святого сподобив його. Диявол же, пішовши до Єгипту, перетворився на змія страшного великого, і явно в град увійшов, і вулицями повзав, і з великою люттю вбивав усіх, що траплялися йому, еллінських та юдейських людей — чоловіків і жінок, а також тварин. Левкій же святий ту диявольську людиновбивчу злість духом передбачив, пішов поспіхом до Єгипту. А диявол змієподібний, відчувши, що святий зближається до града, пішов і кинувся в море — багато трупів залишив на вулицях міста лежати. Увійшов же святий у град і побачив безліч тих, що плакали й ридали за мерцями своїми. Питав їх, з якої причини вони плачуть. Ті ж розповіли йому про змієвий раптовий прихід до міста і про велику кількість людей, від нього загиблих. Сказали й те, що "перед твоїм приходом кинувся в море й потонув". Святий же звелів принести воду, освятив її і покропив нею мертвих. Тоді сказав до мертвих: "В ім'я Господа Саваота, встаньте: не смерти путами сковані, а отрутою диявольською пошкоджені. І не можете самі від сили його зміїної звільнитися, яка мала владу над вами через нечестя ваше і сліпоту сердечну, що у вас панує. Але встаньте силою Бога мого і віддайте славу Тому, хто створив вас". Те кажучи, святий палицею, яку в руці тримав, торкався трупів їхніх — і зразу всі, наче зі сну, вставали й хапалися за ноги святого, кажучи: "Хто Бог, якому годиться поклонятися, окрім Отця, і Сина і Святого Духа, якого ти проповідуєш, святий отче Левкію, рабе Божий!" І повірили в Христа всі воскреслі, також і з живих до трьох тисяч мужів прийняли в той день віру Христову, і хрестилися з жінками і дітьми своїми, славлячи Господа нашого Ісуса Христа за чуда, які вчинив святий Його Левкій.
Минуло декілька років, єпарх олександрійський Пилип повірив у Христа з усім домом своїм — через Євгенію, доньку святу свою. За якийсь час, залишивши єпаршество, став єпископом християнам. Після його страдницької кончини вибрали всі одноголосно на архиєрейство Левкія святого. Після Пилипа був в Олександрії єпархом Терентій. Тоді Сатурнин. Він ворогом був християнам, радився зі своїми ідолопоклонниками, щоб гоніння підняти в Олександрії на християн, а спочатку убити єпископа християнського Левкія святого: бачив, як він багатьох еллінів до Христа навертає. І шукав єпарх зручного часу, аби задумане зло своє почати і здійснити. Вірні олександрійці, довідавшись про той злий умисел єпарха, радилися між собою, щоб єпарха убити. Тоді Левкій святий покликав до себе всіх християн і почав переконувати їх, аби не сміли чинити такого бунту, — повідомив їм про видіння, яке було йому від Бога: "Знайте, о любі, що Господь мій у видінні явитися мені благоволив і звелів иншого єпископа вам поставити, мені ж іти до заходу, у Врунтисіопіль: потребує град той просвітлення". Чуючи те, християни почали плакати і припадати до ніг святого, кажучи: "Отче святий, не залишай нас сиротами, не відлучайся від людей, яких ти здобув для Бога, але залишайся з нами до кончини своєї". Святий же відповів їм, кажучи: "Усі ви знаєте, що, коли я ще був юний, благоволив Господь відкрити батькові моєму Євдиклію про мене, що маю прийняти цей святительський сан, якого ж недостойний, і йти до ідолопоклонницького града, до людей, що не знають Бога. Воля Владики нашого, аби через мене, недостойного раба Його, людей тих здобути для святої Церкви. Для того звелів мені нині Господь, щоб я иншого отця вам поставив. Я ж піду на заздалегідь наказане мені діло. Про Сатурнина ж єпарха знайте, що рада його нечестива, скоротилося життя його і зблизилася загибель його. Після мого відходу звідси впаде дім його і зітре його зі всіма домашніми його". Те мовивши й утішивши заплаканих християн, вибрав мужа, достойного святительства, і поставлено його було єпископом замість Левкія святого. Сам же, взявши із собою двох своїх дияконів, Євсевія і Діонисія, і п'ятьох з учнів, пішов з града до гавані — відпроваджував
