Житія Святих - Вересень - Данило Туптало
Замість золота вимагає від нас Цар наш Христос найдорожчої чесноти, любові нелицемірної до Бога і до ближніх. Адже вона через золото від учителів утворюється найвищої заради своєї честі; так само, як золото є ліпше срібла, міді й заліза, так і любов є ліпша надії та віри, як пишеться: "А тепер залишається віра, надія, любов — оці три. А найбільша між ними — любов. Такого від нас золота шукає і повеліває, щоб любили Його нелицемірно, не тільки серцем віруючи і вустами сповідуючи, але і ділом любов з'являючи, що є: душі за Нього класти і готовим бути на смерть заради любові Його божественної. До цього нехай і ближніх наших возлюбимо так, як учить нас улюблений Христовий учень Іван Богослов, кажучи: "Діточки мої любімо не словом, ані язиком, але ділом і істиною". Любов же така на прикрасу приймається від найкраснішого добротою, більше синів людських, Христа Бога нашого, мовленим Божою премудрістю: "Прикрасився і став красним перед Богом та людьми: однодумством братії і любов'ю щирих". Той ото індиктіон християнський замість давнього язичницького, Церква православна тепер святкує, "скинули з себе людину стародавню з її вчинками та зодягнутися в нову, що відновлюється для пізнання за образом Створителя її", тому ж бо святкуємо Новий рік так, як радить нам апостол, кажучи: "Щоб і ми стали ходити в обновленні життя", бо працювати нам (Богові) на обновлення духу, а не задля давності письмен. Святкуємо індиктіон, слухаючи повеління Господа Бога нашого через Мойсея, в його ж книгах Левит тепер читається: "Якщо будете ходити згідно з постановами моїми, а заповідей моїх будете додержувати й будете виконувати їх, то дам вам ваші дощі в їхнім часі, і земля дасть свій урожай, а польове дерево дасть плід свій... і дам мир у краю... і ви будете гнати ворогів своїх... і обернусь я до вас і благословлю вас... і душа моя не обридить вами, і буде ходити серед вас і буду вам Богом, а ви будете мені народом", — каже Господь Богсвятий Ізраїлевий.
Є такі, що думають про індиктіони, ніби ті від початку світу почалися і числять їх од світобуття, починаючи із першого світобудівного літа, але те чинять од невігластва; тепер же нехай пізнають, що не від буття світу, а від установлення Августових індиктіонів це почалося, як то явно дається знати, а раніше Августа, кесаря римського, індиктіонів від початку світу не було не чули ніколи в піднебесній про індиктіони аж до кесаря Августа.
Житіє преподобного і богоносного отця нашого Симеона Стовпника
Написано від різних істориків: од Антонія, учня його; від Теодорита, єпископа Кипрського, книги "Боголюбивих", глава 26-а; від Симеона Метафраста, скорочено; від Євагрія Схоластика, книга 1-ша, глава 13-та і 14-та; від Никифора Калліста, книга 14-та, глава 51-ша; від Георгія Кедрина Цареградця і від великої Мінеї Четьї.
У країні Киликійській є село, назване Сисан, у ньому жили батьки цього преподобного, були вони християни, Сусотіон і Марта — їм-бо дав Бог цей благословенний плід, що його Симеоном назвали і за звичаєм християнським купіллю хрещення омили. Виховувався ж хлопець не в книжній науці, але в простоті й беззлобності, однак премудрість Духа Святого звикла і в простих поселятися, і невігласів, знати, вибирати, щоб присоромлене було віку цього мудрування. Коли ж став тринадцятилітнім майбутній словесних овець пастир, пас безсловесних батька свого овець, у чому уподібнився Якову, Мойсею й Давиду, що від овець пасіння до божественного откровення дійшли. І тільки в зимовий час, коли вівці через сніжне примноження не виганялися на пашу, звільнявся блаженний отрок - і в святу церкву, у неділю, з батьками своїми пішов. У ній-бо старанно слухав спів та читання, як сам пізніше блаженному Теодориту ісповідав: слухаючи святе Євангеліє, що ублажнювало вбогих, тих, що плачуть, покірливих, чистих серцем, спитав він чесного старця, що стояв поблизу: "Що означають, читані слова?" Той же, Духом Божим наставлений, розтулив вуста свої, довго повчав його, вказуючи шлях до духовної убогості, чистоти і любові Божої і до всього чеснотливого життя, що веде до досконалості. І впало добре сім’я не на лиху землю, скро-бо проросло в ньому старанне Бога бажання і виросло неодмінне жадання ясного путі, що до Бога провадить; поклав-бо в розумі, щоб негайно покинути все, і шукати Його він забажав. Поклонився отому чесному старцю, дякуючи йому за корисне повчання: "Ти мені, — каже, — батько й мати, навчитель справ добрих і вождь спасіння мого", — та й пішов ходом, не повертаючись у дім, а зайшов на осібне зручне для моління місце і там один був. Упав ниць хрестоподібно на землю, з плачем молячи Бога, хай покаже йому шлях до спасіння. І лежачи довго в молитві, заснув і побачив таке видіння: надумав копати якесь оснування й почув голос, що сказав: "Копай глибше!" — і копав глибше. Коли ж перестав трудитися, гадаючи, що досить, знову почув голос, що повелівав: "Копай глибше". І знову, трудячись, копав, але втретє той-таки голос, коли зупинився, зрушив його до тієї ж праці. Нарешті ж каже: "Зупинися, досить уже! Тепер, коли хочеш знати, будуй, трудячись старанно — без праці-бо нічого не досягнеш". Це видіння збулося на ньому; коли таке до будівництва себе та інших у смиренні глибоке клав оснування, то бачилися добродійності його, що перевищували єство людське.
Після того видіння вставши, пішов ув один із існуючих у тій країні монастирів, у ньому блаженний Тимотей ігуменом був, і впав, лежачи перед ворітьми монастирськими без їжі та пиття, терплячи сім днів; на восьмий-бо день вийшов ігумен і спитав його: звідкіля є і куди йде, як зветься, чи не зробив чого лихого, чи не І тікає з рук панів своїх? Він же впав у ноги ігуменові, з плачем кажучи: "Ні, отче, нічого лихого не вчинив людям,
