Житія Святих - Вересень - Данило Туптало
Один начальник сарацинського полку Філарх мав родича свого розслабленого, молив святого подати йому сцілення. Святий повелів принести його перед стовп і запитав його: "Чи відрікаєшся злочестя батьків твоїх?" Він же сказав: "Відрікаюся!" І знову святий: "Чи віруєш в Отця, і Сина, і Святого Духа?" Він же відповів, що вірує безсумнівно. Тоді сказав святий: "Устань!" І тоді І юнак устав здоровий, ніби ніколи ніякої не мав хвороби. І щоб засвідчити здоров'я його виказом, звелів блаженний юнакові тому взяти на плечі свої того Філарха, що був дебелий тілом, і нести в стан його, що і сотворив: ніби снопа взяв на плечі та й поніс. Бачачи те, всі воздали хвалу Богу, що дивно через святого свого діяв.
Мав також преподобний і пророцтва дар; що настане і голод і марна смерть перед двома роками прорік, і що має саранча по тридцяти днях прийти, сказав, - це все збулося. Якось у видінні побачив два жезла, що сходили з неба: один упав на схід, а другий на захід; про те видіння сказав тим, що були при ньому. Пророкував, що перси та скити постануть на Грецьку та Римську область. І багатьма сльозами, безперервною молитвою милостивого Бога просив, щоб відвернув гнів праведний і не допустив покари тієї бути на християн. І умолив про те Бога: вся-бо перська сила уже готова була на брань, але, Бог зволив, загаялися, і міжусібні поміж персів розтирки, що почалися, спинили їх у тому намірі. Звіщено було якось преподобному, що цар Теодосій Молодший хотів повернути юдеям церкву, яку християни забрали. Отож послав послання до царя, ганячи його і страхаючи гнівом Божим, не страшачись лиця царського: що прочитавши, цар застрашився і знову звелів християнам узяти церкву. Одного ж єпарха, що радив дати церкву юдеям, із єпаршества зняв і послав моління до преподобного, просячи прощення і щоб молитву за нього сотворив до Бога. Того ж царя жінку, Євдокію-царицю, що після смерті царя свого впала у єресь Євтихієву, письменами своїми преподобний переконував і до благочестя після чотирьох років повернув, тож після повернення свого наступні чотири роки проживши, сподобилася блаженної кончини в Єрусалимі й похована була в церкві святого первомученика Стефана, яку вона побудувала. Після Теодосія Молодшого прийняв грецьке царство Маркіян, що часто таємно відвідував преподобного Симеона, і багато від нього користі мав.
Цариця персидська, наслухавшись про дивну святиню преподобного Симеона, послала до нього, просячи благословення, і прийняла благословенний єлей від нього, його-бо за великий дар мала і чесно зберігала.
Цариця ісмаїлітів безплідна була, послала до нього, просячи молитви, щоб через його святе моління могла мати й народити дитину, і сталося так: невдовзі зникло безпліддя її й народила сина. Його узявши, пішла до преподобного, але, почувши, що не можна жінкам приходити до блаженного, адже й матері своїй не дозволив прийти до себе, послала сина свого руками рабів своїх заради благословення, кажучи: "Це, отче, плід є святих твоїх молитов, благослови ж бо плід цей".
Про подвиги його несповідимі, що скажемо? Коли перевищують вони силу людську, то й оповісти їх неможливо. "Я передусім, - каже Теодорит, - дивуюся з його терпіння; вночі і вдень отак стояв, щоб усім бачити його". Трапилося якось, що відпали дверці і немала частина стіни горішньої розсипалася од старості, і доки стіну і дверці відновили, був усіма бачений святий немалий час. Тоді бачили нове видовисько й дивовижне: іноді-бо стояв довго нерушний, іноді ж часті творив поклони, молитви приносячи Богові. Дехто із тих, що там стояли, повідав, що хотів, каже, порахувати поклони його, що клав не перестаючи, і нарахував тисячу двісті сорок і чотири, відтак знемігся, не міг більше дивитися на стовпну висоту і переставав рахувати, одначе святий не втомився від поклонінь. Приймав харч раз на тиждень і то вельми малий та легкий - став легкий і зручний для частого кланяння. Від довгого стояння створилася йому на другій нозі невиліковна виразка, і багато крові витекло з неї, одначе те не могло відвернути його від богомисля - все терпів мужньо, самовільний мученик. Виразку ж ту змушений був якось показати із такої причини: один священик із Аравії, людина добра й богонатхненна, прийшов до нього кажучи: "Питаю тебе через саму істину, що притягла до , себе рід людський, скажи мені: чи ти людина, чи істота безтілесна?" Сказав йому преподобний: "Навіщо про це і запитуєш мене?" Він же каже: "Чув про тебе, що не їси, не п'єш, не спиш, а це властиво є людині, і не може людина бути жива без харчу, пиття та сну?" Звелів-бо преподобний зійти священику до себе на стовпа і допустив відчути й бачити виразку ту загнилу, повну черви, що й бачив священик, почув і про харч вельми малий і що раз у тиждень їсть - здивувався терпінню й подвигу святого.
У таких-бо подвигах, у такому чудес діянні і в такому добродійному житті був покірливий і смиренний, ніби від усіх людей був менший і непотрібніший, усім рівно показував і лиця світло, і слово любовне, як вельможі, так і рабу, як багатому, так і убогому, й останньому негіднику, отож не було у нього огляду на особи. Усі не могли насититися видінням святоліпного лиця його і солодкомовної бесіди його, вуста-бо його були виповнені благодаті Святого Духа. Маючи дар премудрості, щодня напоював серця тих, що слухали, рікою вчення, і багато хто, ученням його наповнений, залишав усе земне, і, як пташки, що летять угору, одні в монастирі, інші в пустелі відходили, інші при ньому жити бажали.
Устав життя щоденний преподобного цього був такий: ніч усю і день аж навіть до години дев'ятої на молитві стояв, після дев'ятої години творив повчання тим, що були присутні: також слухав кожного, що прийшов до нього, потреби та прохання і болящих сцілював молитвами, по тому свари і змагання людські припиняв і мир творив, а коли сонце заходило, знову на молитву повертався. Маючи такі труди, не переставав думати про мир церковний, язичницьке безбожжя руйнуючи, юдейське ганьблення заперечуючи, єретицькі догмати знищуючи; царів же і
