Житія Святих - Вересень - Данило Туптало

але шукаю, щоб працювати на Бога з усією старатливістю - помилуй мене, грішного, і повели мені ввійти у монастир і всім послужити. Тоді ігумен, бачачи в ньому Боже покликання, взяв його за руку, ввів до монастиря, кажучи братії: "Навчіть його звичаю іночому, правилам монастирського уставу!". І прийнятий був у монастир, усім корився й служив, вивчив і Псалтир увесь із вуст у малому часі. Постригся вісімнадцятилітнім від народження свого, і був інок вправний, бо невдовзі тіснотою іночого життя дійшов до такої міри, що всіх там, що іночествували, перевисив. Братія приймала їжу один раз на кожен день, ввечері, інші — в третій день, а він перебував, не ївши, цілий тиждень, батьки його два роки повсюди шукали, але Бог його покривав, тож не знайшли — багато плакали за ним і настільки тужили, що батько його й помер од тієї печалі; він же знайшов батька — Бога, Йому ж і віддав себе від юності. Блаженний, перебуваючи в тій лаврі, пішов одного дня до криниці зачерпнути води і взяв од почерпала мотузка, сплетеного із фінікових гілок, жорсткого вельми, обвив міцно все тіло своє по голому від стегон до шиї, аж угризся той у плоть його. Після десяти днів загноїлося тіло його від ран, бо вгризся мотуз до кісток, і засмерділо вельми, ще й червами покрилося. І сказала братія до ігумена: "Звідкіля привів до нас чоловіка цього, не можемо його терпіти через сморід, що від нього йде, ніхто-бо поблизу від нього стояти не може, а коли ходить, черви з нього падають, і постіль його повна черви". Те почувши, здивувався ігумен і переконавсь у тому, як було йому сказано. Запитав блаженного: "Скажи мені, дитино, звідкіля сморід цей іде?" Він-бо стояв мовчки, додолу дивлячись. І обурився ігумен, повелів силою стягти з нього одежу, і була волосяниця його закривавлена, і мотуз у тіло його вгризся глибоко. Побачивши це, ігумен жахнувся, як і всі, що були там, і ледве з великим трудом змогли зняти з нього того мотуза, з ним і зігнила плоть відпала. Терпів він це мужньо і сказав: "Пустіте мене, як пса сморідного, достойний я цього через гріхи мої". Мовить йому ігумен: "Вісімнадцять років ледве маєш і які це є гріхи твої?" Відповів Симеон: "Отче, пророк каже: "Я в беззаконні народжений і в гріху зачала мене мати моя". Почувши це, ігумен здивувався розмислу його і чудувався, що простий цей юнак у такий страх Божий прийшов! Але наказав йому, хай не чинить такої собі муки, некорисно, каже, понад силу щось починати, належить бути учневі, як учитель його; і ледве за багато днів зміг од ран його зцілити. Зціливши, побачили ігумен та братія, що Симеон так само, як до цього, чинить, мучачи тіло своє, тож повелів йому піти з монастиря, аби інша братія, слабкіша, бажаючи йому наслідувати, не почала сама себе приводити до смерті. Він же пішов, ходив по пустелях та горах і знайшов одну криницю безводну, в ній-бо гаддя і духи нечисті жили, і, туди себе кинувши, молився Богові. З певним часом, однієї ночі, побачив ігумен у видінні багато людей зі зброєю та зі свічками, що оточили монастир і запитували: "Де є раб Божий Симеон, покажіте нам його, адже любий він є Богові та ангелам. Коли ж ні, то з монастирем спалимо вас: той більший за вас є і багато через нього чудес Бог має створити на землі". Збудившись зі сну, ігумен звістив братії оте страшне видіння, як був у жахливому мученні через Симеона, і послав усюди шукати його, не полінувавшись і сам, а взявши декого з собою, переходив пустелю та вертепи, шукаючи святого, і знайшов пастухів, Що пасли овець. Запитав їх і дізнався від них, що в одній Пустелі є криниця. Прийшов із дбалістю до криниці й гукнув, кажучи: " Чи тут є раб Божий?". Він же  відповів: "Залиште мене, святі отці, на короткий час, хай віддам я дух свій, знемогла-бо душа моя, бо прогнівив Бога". Вони ж, хоч і не бажав, витягли його з криниці, привели до монастиря, і там з ними блаженний певний час прожив, і знову звідтіля пішов, блукав по горах та пустелі. Отак, Духом Божим ведений, прийшов на одну гору, що розташована поблизу села, названого Таланіса, і там знайшов келію малу у скелі; у ній себе зачинивши, пробув три літа. По тому, згадуючи Мойсея та Іллю, що сорок днів постили, таким же постом себе випробувати намислив. У той час духовний начальник тієї країни, на ім'я Вассон, що мав владу над священиками, по містах та селах церкви обходив; дійшовши і до села Таланіси, довідався про блаженного Симеона і прийшов до нього. Його молив Симеон, щоб зачинив двері келії його на соророк днів, не залишивши йому в середині нічого їстивного. Але той не хотів такого учинити, кажучи йому: "Не належить людині себе безмірним постом убивати, не є це добродійність, а більше гріх". Сказав йому преподобний: "Поклади-бо мені, отче, хліб та воду, хай коли буде необхідність вкусити, укріплю трохи тіло своє". І сотворив так Вассон, хліб та воду в середину поставив, загородив двері камінням і рушив у путь свою. Коли ж минуло сорок днів, повернувся до преподобного і, розкидавши загорожу, відчинив двері келії, і знайшов преподобного на землі, що лежав ніби мертвий, хліб же цілий і вода також була і як поставив - ані торкнувся їх великий пістник. Узяв отож Вассон губку, омив і прохолодив вуста його і, трохи відпочивши, причастив божественних тайн. По тому і харч легкий прийняв Симеон і укріпився. 1 повідав Вассон про таку його повстримність перед численною братією на користь їм. Преподобний же відтоді, в усі роки на святу Чотиридесятницю так постячись, нічого не їв і не пив, але безперестанно моливсь, двадцять днів стоячи, а двадцять сидячи, бувши утруднений.

У тісній келії отій кам'яній пробувши три літа, зійшов на вищу вершину гори. І звідтіля не виходив, взявши залізного ланцюга, що був на двадцять ліктів: одним кінцем окував ногу свою, другий же кінець прикував до каменя і так завжди на небо позирав очима, розумом же вище небес дивлячись прочув про нього блаженний Мелетій, антіохійської церкви пастир, прийшов до нього і, бачачи його прикованого, сказав: "Може чоловік і без окуття собою володіти, і не залізами, а волею та розумом до одного себе прив'язувати місця". Це