Житія Святих - Травень - Данило Туптало

Таку ж преподобний Пахомій мав у Бозі відвагу і настільки велику віру, що багато разів на зміїв і скорпіонів наступав і залишався від них неушкодженим. Часто велів крокодилам, аби на другий бік ріки перенесли його, — і слухали крокодили наказу його, і переносили швидко через ріку на собі угодника Божого. Дякував же Богові преподобний, що зберіг його від усіх ворожих наслань неушкодженим, молився до Нього, кажучи: "Благословен Ти, Господи, що не зневажив смирення моє, не дав немочі моїй від ворога бути звабленій. Але Сам укріпив й укріпляєш мене і, невігластво моє бачачи, Сам наставляєш і навчаєш мене волі Твоєї святої. Я-бо невправний і нерозумний, Ти ж нарозумив мене у страху своєму". Знову бачив святий ненастанні бісівські пастки — як доблесний і досконалий подвижник просив Бога, аби забрав у нього сон, щоб, вночі і вдень без сну (скільки зможе) перебуваючи, зміг допомогою Його перемогти супротивних, за писаним: "Не повернуся, поки не буде їм кінця, ображу їх і не зможуть стати, падуть перед ногами моїми, і підперезав мене Ти силою на боротьбу". Тому дарувалося йому прошене, і бачив невидимих духів як видимих, і далеко проганяв їх духовною зброєю молитви. Була ж молитва преподобного завжди про те, щоб воля Господня на ньому звершувалася, аби жоден помисел світських турбот не пристав до нього.

Через якийсь час, коли преподобний Пахомій опівночі на молитві стояв, ангел Господній у попередньому образі з'явився йому, кажучи: "Пахомію". Він же відповів: "Що, Господи, Пане мій?" Мовив ангел: "Воля Господня, щоб ти служив Йому і рід людський приводив до Нього". Те ангел Господній тричі промовив і пішов від нього. Пахомій же, Богові дякуючи і про перше видіння, що було йому, сповіщення отримавши, почав приймати тих, що приходили до нього й хотіли працювати для Бога. Після багатьох випробувань давав їм чернечий чин, навчаючи нехтувати світом і всім, що у світі. Був же їм прикладом життя постницького, працелюбного і смиренного — сам (хоч вже й немолодий був) служив иншим братам. Він-бо трапезу готував, і вертогради обробляв, копаючи, і садячи, і поливаючи водою зілля, він і хворим вдень і вночі служив, сам же був воротарем, і всі найостанніші діла і служіння в монастирі робилися його руками. І переконував усіх у покликанні до спасення перебувати, у псалмах й инших книгах, а найбільше у святому Євангелії повчатися. Були ж імена братів, що перші прийшли до нього, такі: Псентаїсіс, Сурос і Псой. їм завжди говорив слова Божі, багато їх наставляв. Вони ж, дивлячись на святе рівноангельне життя його, дивувалися, кажучи один до одного: "Помилялися ми, думаючи, що святими народжуються, а не за власною волею стають. І знову думали, що грішники не можуть, навернувшись, святими стати. Ось бачимо благодать Божу у святому цьому отцеві нашому: народився від нечестивих еллінських батьків, а в таке благочестя і богоугодження прийшов, що всі заповіді Божі легко виконує і є святим. У цьому ясно виявляється те, що й ми, коли захочемо, можемо наслідувати його, як же і він наслідував святих, що перед ним були. Співумираймо ж із ним, щоб і співжити з ним, бо праведно веде нас до життя вічного". І, підійшовши до святого Пахомія, казали: "Чому, отче, у ділах монастирських сам трудишся стільки? Нам самим звели, щоб працювали". Відповів їм святий: "Ярма благого, яке на себе наклав, не скину, — Христос з'єднав нас, аби разом трудилися ми спасення ради, Він мене і вас нехай утвердить у терпінні і трудах. Коли ж Господь наш збере нас більше, тоді будуть ті, що помагатимуть мені у службах монастирських". І написав їм преподобний Пахомій устави про молитву, і ручні роботи, і про сон чутливий, про їжу ж, і про одяг, і про все благочинне монастирське й чернече життя, як же раніше ангел, явившись йому, наставив його. Волею ж Бога, який закликає всіх до спасення, зійшлося до преподобного й инших братів багато, серед них же був Пекусій, і Корнилій, і Павло, і Пахомій инший, і Йоан (до них же через трохи років прилучився), і Теодор, юнак (про нього ж дивися завтра), й инші, які чули про корисне його життя, і душеспасенне праведне віри навчання, і благочинне монастирське влаштування. І за короткий час примножилося число братів, що було їх більше ста. Коли ж у якийсь день святковий належало всім разом причаститися пречистих безсмертних і життєтворних Божественних Христових Таїнств, преподобний Пахомій кликав пресвітера одного з ближніх сільських церков, і відправляв прикликаний пресвітер у монастирі їхньому Божественну Службу, і були всі причасниками Тіла і Крови Христових. Не хотів-бо смиренномудрий наставник, аби хтось з учнів його сподобився пресвітерського сану, і говорив, що корисно вельми монахам не шукати чести і начальства, а найбільше тим, що в киновії живуть, аби з тої причини не виникала між братами заздрість, і ревність, і незгода. Так, як вогненна іскра мала падає на тік: якщо не погасити швидко — цілий тік спалить, і цілого літа плоди, з великим трудом зібрані, за одну годину винищить, — так само помисел любострастя і бажання священичого чину, серед ченців впавши, якщо швидко не вимести, усі їхні багатолітні труди й духовні плоди оберне в ніщо перед Богом. Те казав преподобний, навчаючи братів смирення. Проте коли якийсь зі священиків-ченців приходив у монастир, хотів, аби з ними жив, приймав його любо і шанував як отця. Той же, дивлячись на смиренномудре життя преподобного й инших братів, намагався стати наслідувачем їхнього смирення і постницьких трудів їхніх. Був же Пахомій святий до всіх милостивий і братолюбний вельми, милосердився над старими й немічними тілом, умів і юним догоджати, велику про душі їхні маючи турботу. Зростало ж щодня число братів, вибрав деяких із них, які могли з допомогою Божою керувати і наставляти инших на чесноти, і поставив їх над иншими братами, розділивши їх на багато монастирів. Сам же, як батько, всіх дітей пильнуючи і про всіх піклуючись, кожному відповідний послух і служіння в ділах, молитви ж і посту правило, скільки кому можна понести, давав. І великий успіх мали брати від богомудрого наставника Пахомія преподобного.

Через багато років почула про нього сестра по крові, прийшла до монастиря його, хотівши бачити брата свого, — вже-бо й вона християнську прийняла віру. Він же, про