Житія Святих - Травень - Данило Туптало

її прихід довідавшись, послав воротаря до неї, кажучи: "Ось почула ти про мене, що живий, то йди звідси й не ображайся, що не бачила мене ані я тебе. Якщо хочеш наслідувати моє життя, аби разом здобути нам в Господа милість, то збудують тобі брати мої осібно келію на безмовствування, аби добровгоджувала ти Господеві, відрікшись світу. Нема-бо иншої кращої на землі втіхи від тої, щоб добро чинити й угодити Богові. Має силу Господь й инших дівчат і жінок спасти через тебе, привівши їх у таке життя, і будеш подвійну винагороду від нього мати — і через своє добродійне життя, і через їх наставлення". Те чувши, сестра преподобного розчулилася серцем і з любов'ю корисну раду брата свого прийняла, зі сльозами просила настанови на спасення. Блаженний же Пахомій за таку її сердечність прославив Бога і звелів благоговійним братам далі від монастиря, на иншому боці ріки, збудувати їй келію і загородити малий монастир. І одягнув її в чернечий образ. Зібралися до неї й инші дівчата і жінки — дав їм правило чернечого життя і вручив монастир той мужеві духовному, старому і святому, Петрові на ім'я, який відвідував їх часто і все щодо них влаштовував.

Прийняв же преподобний отець наш Пахомій від Господа чудотворення дар: почав зцілювати від хвороб і проганяти бісів благодаттю Христовою. Був у преподобного друг щирий, пресвітер один старий на ім'я Діонисій, урядник церкви Тинтирійської. Він відвідував часто Пахомія преподобного. Також і Пахомій приходив до нього, любив-бо його вельми: Діонисій той був одним із тих, хто визнав ім'я Ісуса Христа і постраждав за Нього в час гоніння, яке раніше було. Одна ж жінка знатна в Тинтирі-граді, яка страждала від кровотеч багато років, почувши про велику святість Пахомія преподобного, хотіла бачити його: вірила, що прийме зцілення недугам своїм святими його молитвами. Довідалася ж і те, що преподобний не розмовляє з жінками ані в обитель його жінки не заходять, тому прийшла до того пресвітера, Діонисія блаженного, — не було таємницею для жінки тої, що Діонисій із преподобним Пахомієм у великій у Господі приязні живуть й один одного відвідують. І просила Діонисія жінка та, аби любов'ю прикликав до себе преподобного Пахомія у град їхній. І зробив так Діонисій: послав прохання до преподобного, прикликав його у град. І коли входили вони у святу церкву, кровоточива та жінка торкнулася ззаду одягу Пахомія преподобного, як же колись євангельська краю ризи Христової, — і зразу зупинилася кровотеча її, і стала здоровою, і, впавши лицем своїм, голосно прославляла Бога й угодника Його Пахомія святого похвалами хвалила. Преподобний же Пахомій, зрозумівши задум Діонисія, благословив жінку і, після люб'язної з духовним другом бесіди, повернувся до монастиря свого. Після того прийшов у монастир чоловік один здалеку, просив преподобного про доньку свою, яка страждала від духа нечистого, аби він зцілив її. Преподобний же звелів воротареві, щоб сказав чоловіку тому так: "Нема звичаю розмовляти нам з жінками, але пришли до нас щось з одягу доньки твоєї, нехай благословимо її ім'ям Господнім і знову відішлемо те до вас. І уповаймо на Господа, що Його благодаттю зцілена буде донька твоя". Чоловік же той пішов скоро, приніс одежину своєї доньки і вніс її до святого. Пахомій же святий, на одяг той поглянувши, сказав: "Це не її одяг". Батько ж наполягав, кажучи: "Справді доньки моєї одяг". Сказав до нього святий: "І я знаю, що донька твоя цей одяг носить, але не пасує їй, бо дівочий, і вона каже, що дівчина, і по-дівочому себе прикрашає, втратила ж дівство своє і живе в нечистоті блудній. Пізнав я, що одяг цей гріхом осквернений, і через те сказав, що не є то її одяг. Ти ж переконай її спершу, аби відійшла від гріха. І хай пообіцяє далі берегти себе чистою перед Богом — і милосердний буде до неї Господь, і зцілить її від катування бісівського". Батько ж, це чувши, сповнився скорботи і гніву до доньки своєї і, побігши до неї, допитувався, чи правда. І сказала вона батькові про гріх свій по правді, й обіцяла з присягою більше не робити того. Батько ж повернувся до преподобного і розповів йому, що чув від доньки, просив його зі сльозами, аби змилосердився над нею. Преподобний же, помолившись за біснувату, послав їй трохи олії святої. І коли вона з вірою прийняла її, помастилася нею — зразу втік від неї біс, і здорова була з тієї години. Инший чоловік мав сина, люто біснуватого, — жорстокий-бо в ньому був біс, не міг чоловік той привести сина свого до преподобного, тому що нечистий дух чинив великий спротив, не даючи вести себе до угодника Божого. Прийшов тому чоловік той у монастир і, припадаючи зі сльозами до ніг Пахомія святого, просив його сильно, аби помолився до Бога за сина його, що страждав від нечистого духа, щоб визволитися йому від катівства диявольського. Преподобний же, помолившись, дав йому з монастиря свого хліб і звелів, щоб у час їди запропонував хліб той синові своєму. Приніс чоловік хліб той у дім свій, і коли був час трапезування, поклав його перед сином. Біснуватий же ані торкнутися не хотів до того хліба, але иншим хлібом у той день наситився. Тоді за якийсь час зголоднів і їсти попросив — батько роздробив частину хліба Пахомієвого на малі шматочки, з дактилями9 змішав їх і поставив перед сином, щоб не пізнав хліба і з фініками з'їв його. Нечистий же в юнаку дух зрозумів, що в дактилях хліб той, з рук святого даний, відкинув від себе дактилі і кинув їх на землю. Не давав батько синові їсти багато днів і звелів нічого йому голодному не давати, окрім того хліба, від святого Пахомія принесеного. І коли юнак, великим голодом переконаний, хліба того скуштував, зразу втік біс із нього. Батько ж, взявши сина здорового, прийшов з ним у монастир до преподобного, віддаючи вдячність і похвалу Богові, що чинить дивне молитвами угодника свого. Багато ж й инших зцілень різним хворим чудесно подавалися від преподобного Пахомія, благодаттю Духа Святого, який у ньому жив, проте не підносився святий серцем, але завжди у смиренні беріг себе. Коли ж, помолившись за щось до Бога, не отримував прошеного, не дивувався через те, не бентежився думкою, але божественне й велике в устах завжди мав слово: "Хай буде, — казав, — Отче, воля Твоя".