Житія Святих - Травень - Данило Туптало

class="p1">Коли відвідував преподобний Пахомій монастирі свої, яких багато в різних місцях мав, прийшов в один, що називався Мухонський. І бачив у ньому смоковницю, високу і плідну, на неї ж хлопці таємно вилізали, крали плоди її і їли потай весь час. Коли до тої смоковниці наблизився преподобний, подивився, що нагорі сидить дух нечистий. І пізнав, що то біс чревоугодництва, який зваблює юних до крадіння смокв і марноїдження. Тому прикликав садівника монастирського, що був одним із давніх подвижників, на ім'я Иона, і сказав йому: "Зрубай, брате, смоковницю цю, недобре їй стояти серед монастиря на спокусу неутверджених у повстримності". Старець же Иона дуже засмутився і сказав преподобному: "Ніяк не можу, отче, бо багато плоду з неї маємо". А святий Пахомій, бачивши, що старець засмутився, замовк, не хотівши більше ображати його: знав-бо, що він життям святий. Зранку ж видно було, що дерево те висохло зовсім і ні плоду, ні листя зеленого не мало. Бачивши те, старець Иона більшої печалі і скорботи сповнився, що не послухав отця святого і не зрізав зразу тої смоковниці.

Згадати ж трохи і блаженне життя цього старця Иони годиться, бо вісімдесят п'ять років мав у монастирі, вельми чесно й богоугодно живучи. Послухом же його було у вертограді працювати, і насаджувати садові дерева, і збирати з них плоди, і були, трудами і молитвами його, велика плодів щедрість і достаток не лише братам, а й подорожнім. Проте сам з тих садових плодів ніколи не скуштував аж до кончини своєї, настільки великий був повстримник і постник. Одяг його був один лише, зі шкіри овечої зроблений, в одній цій шкірі взимі і влітку ходив, иншої ж ніколи не потребував, окрім милотара, — його ж тоді лише на себе вбирав, коли причащався Божественних Таїнств. Після Причастя, знявши із себе милотар, ховав його і беріг чистим і цілим у всі роки инокування свого. Не знаючи, що то спокій тіла, завжди ненастанно з ревністю працював, трудячись. Ані вареного ніколи не куштував, але сире зілля з оцтом було його їжею протягом усього життя. Не спочивав на ребрах своїх аж до смерти, але після цілоденного труду у вертограді із заходом сонця приймав звичну йому раз на день їжу, входив до келії своєї і сидів, працюючи руками, плетучи кошики цілу ніч, не світячи вогню, — аж до співів ранішніх, в устах же його була молитва. І так дрімав трохи — через потребу природного сну.

Таким чином упокорював тіло своє аж до останньої години кончини своєї. Так і знайшли його померлого, коли сидів і кошики в роботі у руках тримав — душа ж його свята відійшла до Господа. Настільки великий був трудолюбець, подвижник і умертвитель пристрастей тіла свого блаженний той старець Иона.

У тому ж Мухонському монастирі преподобний отець наш Пахомій збудував церкву нову руками досвідчених у тому ділі братів і прикрасив її колонами гарними — і веселився в ділі, добре й гарно збудованому. Тоді роздумавши, що не годиться ченцям веселитися через красу будівлі своєї, взяв грубі мотузи, зв'язав стовпи і, скликавши братів, звелів тягнути всією силою, допоки не схилилася будівля і не виглядала негарно. І сказав до братів: "Не хваліться, брати, багатьма трудами рук ваших, що гарну зробили будівлю, але більше піклуйтеся, щоб збудувати себе і прикрасити душу свою, як Церкву Божу. Ви-бо Церкви Бога живого, як же сказав Господь". Так преподобний отець, в яку обитель приходив, давав користь братам, навчаючи їх з Божественного Писання, просячи і вмовляючи непорочними бути в житті, знати й розуміти підступи ворожі, чинити їм спротив силою Святого Духа і часто говорити слово псалма: "В Бозі сотворимо силу, і той знищить ворогів наших".

Сидів же якось преподобний отець Пахомій з братами в монастирі своєму, що в Тавенисіоті, і з божественних книг учнів своїх навчав. Прийшли якісь єритики-постники, що волосяним одягом внутрішню отруту покривали, і стояли перед воротами монастирськими, до деяких братів говорили: "Ми послані від отця нашого до вашого отця, тож сповістіть йому від нас слова ці: "Якщо ти справді чоловік Бога й уповаєш на Нього, що послухає тебе, то прийди і перейди з нами цю ріку, що біля монастиря, ногами поверх вод, як по сухому, щоб зрозуміли всі, хто з нас більше має до Бога сміливість: ми чи ти". Такі сповнені гордині слова тих єретиків почувши, преподобний Пахомій сказав до братів: "Допустом Божим зможуть ті єретики перейти ріку, як по сухому, допомогою диявола, який уловив їх у сіть свою, щоб утвердилася єретична зваба. Проте я не прошу в Бога такого чуда, аби ми ходили по водах: знаю, що не лише не чернечий, але навіть і не християнський це помисел. Ідіть і скажіть їм: "Так говорить смиренний Пахомій: "Уповаю на Бога, але на свої діла не уповаю і знаю, що я грішний, і не хочу випробовувати Господа, Бога мого. Старання ж моє не про те, щоб по водах ходити, але щоб плакати весь час над гріхами моїми і щоб здобути допомогу Божу перейти мені без шкоди ворожі спокуси". І пішли собі єретики, засоромлені.

Був же в обителі преподобного брат один, який чинив за своєю волею і не їв у той час, коли всі брати, але постив понад установлений час і думкою про себе возносився. Бачив же отець зарозумілість ченця того, взяв його осібно і сказав йому: "Брате, Господь каже: "Зійшов Я з неба не щоб чинити волю свою, але волю Того, хто послав мене". Тому й ти послухати нас і берегти монастирське правило маєш: коли кличе час трапезування — їж з братами поставлене, у міру ж їж, не вельми пересичуючись, щоб не стало дебелим тіло і не підняло в тобі боротьби; ані дуже мало не їж, аби не знемогти тілом до труду, але в міру тілесних сил приймай їжу, допоки не переможеш марнославного біса". Брат же той спочатку послухав умовляння отця, але після того знову до своєї схилився волі, кажучи: "Де написано: "не пости, не стримуйся?" І знову переконував його отець, але той не послухав — і заволодів ним диявол, допоки святий належною своєю за нього до Бога молитвою не зцілив його, — і виправився надалі брат той, покаранням переконаний.

Якось стояв на молитві преподобний Пахомій, був у піднесенні і бачив братів своїх, різними бідами одержимих. Одні-бо з них були навколо полум'ям загороджені і втекти з