Житія Святих - Травень - Данило Туптало

один одного, зраділи й поцілувалися, і почав Иоан жити разом з Пахомієм і наслідувати життя його. Так перебували обидва в законі Господньому, день і ніч повчаючись, за земне не дбаючи, а те, що мали з труду рук своїх, роздавали потребуючим, не турбуючись про завтрашнє. Постом, чуванням й иншими різними погамуваннями тіло своє умертвляли, втішаючись надією на Воскресення і майбутнє блаженство на небі. Шануючи житія святих і розмірковуючи про їхні подвиги, намагалися і самі такі здійснити. Тоді згадав преподобний Пахомій про обітницю, яка йому була від Бога, про те, що має багато братів зібратися до нього на спасення. Почав разом з братом будувати келії. Пахомій-бо хотів створити більший простір для монастиря, Иоан же, про безмовство і скруту чернечу повчаючись, хотів, аби тісніша була монастирська загорода. І, втомившись, сказав до Пахомія: "Зупинись у величанні й розширенні себе, не потрібно це". Пахомій же, те чувши від брата, розгнівався на нього, що нерозумно докорив йому. Проте, покірний, нічого всупереч йому не сказав, шануючи старші літа брата. Коли ж настала ніч, замкнувся у келії своїй, почав плакати і в молитві сповідатися перед Богом, кажучи: "Горе мені, бо мудрування тілесне ще в мені є і ще за тілом ходжу. Після такого навчання духовного ще гнів мною володіє. Помилуй мене, Господи, щоб я не загинув. Якщо-бо Ти не утвердиш мене благодаттю своєю і знайде в мені якусь частку своїх діянь ворог мій, поневолить мене собі як того, хто переступив закони Твої, написано-бо: "Якщо хтось здійснить цілий закон, згрішить же в одному, буде у всьому винен". Вірю ж, Господи, що багато щедрот Твоїх поможуть мені, і навчуся я ходити дорогою святих угодників Твоїх, до передніх тягнучись, про задніх забуваючи. Бо від віку святі Твої, з допомогою Твоєї благодаті, осоромили ворога й вельми прославилися. Як же я навчу, Господи, тих, яких Ти в чернече життя через мене прикликати обіцяв, коли спершу не переможу своїх пристрастей, що плоттю поборюють душу мою, і якщо не збережу закону Твого без вади? Але вірю, Господи, що коли Ти подаси мені допомогу, зроблю те, що миле перед очима Твоїми, і простиш мені всі гріхи мої". Так блаженний до Бога взивав, цілу ніч провів у молитві, зі сльозами потіючи, і від великого поту (був-бо час жнив, понад міру у краях тих спекотний6) зробилося під ногами його наче болото. Був же у нього звичай, на молитві стоячи, мати простягнені вгору руки і ніяк же їх не опускати і не згинати до закінчення молитви, але так стояти, наче на хресті висячи. Так трудячи тіло своє, душу ж до богомислія возводячи, потів дуже.

Через недовгий час брат його Иоан переставився до Господа. І поховав його за звичаєм із псалмами і піснями. Сам же піклувався, аби повсякдень бути кращим і від помислів, що находили, вільнішим. Повчався в страху Божому завжди і, маючи в умі пам'ять про смерть, і Суд Страшний, і вічні муки, тілом же трудився в будівництві монастирському. Те бачивши, біси почали відкрито нападати на нього, скрегочучи зубами й багато спокус завдаючи. Він же, щитом віри і молитви озброївшись, оминав ворожі пастки, завжди в устах псалмоспіви мав. Коли молився, намагалися біси багато разів перервати його молитву: коли схиляв коліна, показували перед ним яму глибоку і воду бурхливу, щоб злякався і не схилив колін до молитви, — проте святий не зважав на бісівські привиди й не зупинявся в коліносхилянні своєму. Часом, коли ходив, оточували його біси, ішли за ним і перед ним, наче перед якимось князем, і казали один одному: "Пан Пахомій іде, дайте місце рабу Божому". А святий насміхався з тих привидів і мав їх за псів гавкаючих. Коли він стояв на опівнічному правилі у келії своїй, найшли біси у великій кількості, з шумом і криком великим, і почали хитати келію його і трясти землею, хотіли споруду з основи перевернути і вбити Пахомія. Він же почав співати: "Бог нам пристань і сила, помічник у скорботах, що обступили нас вельми, тому не боїмося, коли бентежиться земля". І зразу зникли біси як дим — і була тиша й безмовність. Але ті, як пси безсоромні, відбігши, знову повернулися. Коли сів святий після молитви до ручної роботи, диявол, перетворившись у півня великого й заспівавши перед ним голосно, кинувся в лице йому. Святий же дмухнув на нього і хресним знаменням знаменувався — відігнав його від себе. Знову в инший час зібралося багато бісів, зчепили листя дуба великим і довгим шнуром і наче якийсь великий камінь з трудом і стогоном волокли — так виглядало. І переконували один одного тягнути, і кричали голосно, одні до одних горлаючи: "Тягніть, тягніть!" Це ж робили, хотівши на сміх зрушити раба Божого, але святий усе бісівське те полчище прогнав молитвою. Багато разів, коли сідав святий скуштувати їжі, біси, перетворившись у вродливих жінок, сідали по обидва боки від нього і до страв поставлених зближалися. Преподобний тілесні очі (щоб не бачити тих примарних жінок) примружував, умові ж очі зводив до Христа Бога — і втікали бісівські примари, не могли нічого досягти, бо була з преподобним благодать Господа, що говорив до угодників своїх: "Не бійтеся, Я з вами до кінця віку". Якось, допустом Божим, велику кривду від бісів прийняв: цілий день з ранку до вечора били його, і, як мученик, ранами був зранений. Проте не знеміг, не втратив надії на допомогу Божу, певний був, що не залишає в напастях Господь рабів своїх. Прийшов його відвідати один чернець старий на ім'я Аполлон. Коли йому преподобний Пахомій почав детально розповідати про всі біди й напасті, яких завдають йому біси, сказав Аполлон: "Будь мужнім і кріпися, рабе Господній, знає-бо диявол, що якби здолав тебе, який нам усім на користь і всі тебе наслідувати намагаємося, то нас, немічних, легко поневолить собі. І тому на тебе найбільше озброюється. Ти ж, о отче, маючи допомогу Божу, не засмучуйся, не знемагай у подвизі, але все доблесно терпи, щоб і за нас не дати перед Богом відповіді, що був смутком переможений і малодушности приклад подав". Чув це Пахомій, більше на ворогів невидимих укріпився і славив Бога, що послав йому такого брата, який утішив його в печалі і на більший зрушив подвиг. І просив того монаха, аби часто відвідував його і корисними словами укріплював. Якось же блаженний той старець Аполлон, до