Житія Святих - Травень - Данило Туптало

із града Ростова, де святий Ісидор жив. Посадили того купця на дошку і пустили в море. І рушив корабель швидко з того місця, а чоловіка на дошці носило, вже при воротях смертних був, ні від кого не сподівався допомоги. І ось раптом став перед ним угодник Божий Ісидор, морем, як по сухому, ідучи. І сказав до нього: «Чи знаєш мене, чоловіче?» Купець же ледве промовити зміг, сказав: «О рабе Божий Ісидоре, що живеш у нашому граді, не покидай мене, що в морі цьому топлюся, але допоможи мені, окаянному, і визволи мене від гіркої смерти». Святий же взяв його за руку і на дошці тій посадив, і стала йому та дошка за човен, що зверху по воді пливе, не занурюючись. Святий же керував нею, погнав швидко услід корабля і догнав його, посадив у корабель чоловіка цілого, здорового, нічим не ушкодженого. Заборонив йому, кажучи: «Нікому не розповідай про мене, але кажи, що божественна сила визволила тебе з безодні морської». Ті, що були в кораблі, друга свого, якого викинули в море, побачивши живого і здорового, дивувалися і жахалися — і славили велич Божу. Коли ж повернувся купець той у град свій, зустрів Ісидора, визволителя свого, що на міських вулицях юродство чинив, і не міг розповісти нікому про нього, лише здалеку кланявся святому. Той же знову погрожував, аби нікому не розповідав про те, що було на морі. І беріг те в мовчанні купець той аж до переставлення угодника Божого. Робилися ж благодаттю Божою й инші від нього чуда, але не відкривалися, бо як же життя його добродійне, наче під сподом, під образом юродства потаєне було, так і чуда його таємно відбувалися.

Якось прийшов Ісидор у двір князя ростовського. Князь же мав тоді в себе єпископа на обіді. І підійшов святий до приставника напоїв, попросив пити від нього, наче спраглий, — не пиття прагнув блаженний, але спасення тому, хто міг за чашу хоч і холодної води не позбутися винагороди від Господа. Приставник же не лише не дав йому пиття, але й відігнав його з образливим безчестям. Коли ж обідав князь із єпископом, настав час пиття, і хотіли слуги зачерпнути в чаші — не виявилося пиття в посудинах, все раптово висохло. І злякалися слуги, і розповіли те князеві, і здивувався князь вельми, і був у печалі. Довідавшись, що приходив у двір його юродивий Ісидор і, попросивши пити, не отримав, — більше засмутився і на приставника гнівався; розумів-бо, що через немилосердя приставникове, який зневажив прохача, таке сталося від Бога чудесне покарання. І зразу послав по цілому граді шукати Ісидора Блаженного і привести його проханням у дім княжий. Але не могли знайти того, кого шукали. Тоді закінчився обід, а князь був соромом і сумом одержимий, бо не було пиття для гостей. Тоді прийшов до них сам святий Ісидор — мав у руці просфору, подав її єпископові і сказав, наче юродствуючи: «Візьми, святителю, просфору цю, яку я цієї години прийняв із рук святішого митрополита в Києві, у церкві Святої Софії». І зразу, із приходом святого, усі посудини наповнилися напоями, як же і перед тим повні були. І більше через те всі дивувалися. І зі страхом прославляли Бога, що творить дивне потаєним рабам своїм. Це чудо було перед кончиною святого. Дивне ж слово угодника Божого «у цю годину (казав) прийняв я просфору з руки митрополита в Києві» не було оманливим, але правдивим і вірним, бо ангел Божий переніс його з Ростова до Києва і знову в ту ж годину з Києва до Ростова повернув, як же колись преподобний Георгій, ігумен гори Синайської, за одну годину перенесений був до Єрусалиму і, причастившись Божественних Таїнств із рук святішого патріярха Петра, знову опинився в Синаї у своїй келії, як же про те в Лимонарі написано. Так було і зі святим Ісидором.

Після того не з'являвся раб Божий у граді, як же звичай мав ходити: переставився до Господа в наметі своєму — ніхто ж про кончину його не відав. І несли святу душу його в Небесний Єрусалим святі ангели, вони ж і на землі з тілом, як Авакума, його несли. Раптом пахощі великі цілий град наповнили — і всі зі страхом дивувалися через незвичний той запах, і один одному казали: «Звідки виходять ці пахощі?» Не знали-бо, що вже переставився угодник Божий. Чоловік же один ішов біля намету святого і відчув сильніші пахощі, що виходили з намету, заглянув у нього і побачив, що святий на землі лежить лицем догори і зігнені руки хрестоподібно, як же годиться, має. І пізнав, що вже помер, побіг і сповістив иншим людям. І прийшли богобоязливі мужі, які знали богоугодне святого життя і любов до нього мали, поховали чесне і многотрудне його тіло на тому ж місці, де переставився. У той час прибув і той купець, якого святий від утоплення морського врятував, і, припадаючи до гробу святого зі сльозами, розповідав усім чудо, яке було. Тому порадилися благоговійні люди, збудували, благословенням святителя, над гробом блаженного церкву Вознесення Христа Бога, який возніс вибраного з людей своїх. Із гробу святого Ісидора почали подаватися чудесно зцілення від усіляких хвороб тим, що з вірою до нього приходили, на славу Господа нашого Ісуса Христа, що з Отцем і Святим Духом славлений навіки. Амінь.

Місяця травня на 15-й день

Житіє преподобного отця нашого Пахомія Великого

Преподобний отець наш Пахомій родом був із Тиваїди, краю Єгипетського, від батьків, нечестивих ідолопоклонників, наче лілія з терну, народився. Його ж Господь наш Ісус Христос до своєї святої служби ще в дитинстві вибрав: коли малому дитинчаті Пахомію дали батьки скуштувати з ідоложертовного, він, з'ївши, зразу ж вернув, наче отруту душешкідливу, — не могла частки бісівської вмістити в собі утроба тої дитини, в душі якої мав жити Бог. Коли Пахомій підріс, повели його батьки до храму ідольського, що стояв при ріці Нілі, і там в ідолі жив біс, який давав відповіді людям на запитання їхні. І зваблювалися люди, вважаючи, що ідол, бог їхній, розмовляє з ними. Коли Пахомій туди прийшов, біс замовк — і став німим ідол. Дивувався ідольський жрець, що бог їхній занімів, і просив його багатьма жертвами, аби промовив до них, проте той не міг нічого сказати. Тоді відкрив йому біс таємницю ту, що через прихід Пахомія