Біжи або кохай - Люсі Лі

- Але мені здається, я маю право знати, — різко сівши, намагаюся ніяково натягнути на стегна що оголилися чоловічу футболку.

- Можливо, ти колись про все дізнаєшся — напружено зводить брови. - Але не цього разу.

- Але чому? – ображено видихаю, відчуваючи як все всередині одразу стискається. 

-Тому, що я не хочу зараз про це розмовляти, — відрізає, та риси обличчя чоловіка одразу загострюються. Він теж сідає, та відвертається, а я шкірою відчуваю як він відсторонюється, як знову ставить між нами невидиму стіну, та від цього ще більше стискаюся. Знову мене хтось за язик потягнув, не могла відкласти цю розмову до завтра. 

- У мене на завтра призначено один захід, — несподівано Стас порушує мовчання між нами, що затягнулося — І я хочу, щоб ти пішла зі мною, — остаточно змінює тему неприємної розмови. Даючи мені зрозуміти, що я не почую сьогодні від нього правди. А може і ніколи. 

- Ти хочеш вивести мене у світ у ролі кого, дівчини чи чергової ляльки для утіхи? - зглитнувши гіркоту розпачу що підступила до горла, уточнюю. 

- Називай це як забажаєш, — недбало кидає у відповідь. - Я спитав тебе, ти згодна? - карбує, навіть не дивлячись у мою сторону. 

- А ти не боїшся, що я на цьому заході спробую втекти? — не витримавши, злісно випалюю. - Або чого гірше, розповім усім, що ти тримаєш мене під замком силоміць, — не знаю навіщо я це роблю, але мене знову несе від образи. Можливо я зараз хочу вкотре зачепити його гідність, щоб побачити хоч якусь реакцію, замість цього холодного байдужого відсторонення, що неймовірно мене ранить. 

- Насильно? - нарешті повертаючись до мене, скинувши брови, перепитує. Дивиться ніби у душу заглядає, аж моторошно стає від цього його пронизливого погляду. Невже таки зачепила?

Не кажучи ні слова, повільно тягнеться рукою до мого плеча, обгладжує його обпікаючи цим владним дотиком шкіру, спускаються долонею вниз до грудей, та охопивши одну з них, трохи зминає. Не болісно, але відчутно. Так що мене одразу кидає в жар, а всередині одразу загоряється полум'я жадання. Зрадницьке тіло, миттєво реагує на цей дотик, видаючи з головою мою від нього залежність.

І він це бачить, відчуває. Це видно як одразу задоволено спалахують його темні очі.   

- Я не думаю, що ти настільки дурна, дівчинко, щоб тікати від мене, — хрипко тягне, підсовуючись ближче. – Адже ти знаєш які можуть бути потім наслідки, — наче хижак, проводить носом біля моєї яремної вени, втягуючи повітря, та несподівано боляче стискає мій сосок. А в мене в середині все наче вибухає. Ледь стримуючись, щоб не застогнати, відчуваю як волога бажання знову наповнює моє лоно. 

Уривчасто видихнувши, миттю скидаю його руку, обурено відкидаючи від себе. 

На що чоловік лише криво посміхається. Бо напевно знає що насправді мені подобається те, що він робить з моїм тілом, і пручатися цьому мені все важче. 

- Завтра, після обіду до тебе прийдуть найкращі стилісти міста, щоб допомогти зібратися до завтрашнього вечора, — уважно оглядаючи мене, промовляє. 

- Я можу й сама зібратися, — миттєво відрізаю. - Мені для цього не потрібні пихаті помічники, я чудово вмію наносити макіяж, та робити зачіски. 

Мені не подобається, цей його дивний погляд, ця зарозуміла усмішка. 

Що він хоче цим сказати? Що я недостатньо для нього приваблива, недостатньо заможно виглядаю?

- Це навіть не обговорюється, — жорстко відрізає. - У мене достатньо коштів, щоб найняти людей, які чудово можуть з цим впоратися. 

- Я можу відмовитись від їхніх послуг? - різко підскочивши з пледа, та піднявши підборіддя, випалюю. 

- Ні, не можеш, — карбує тоном не терплячих заперечень. - Збирайся, нам уже час повертатися додому, — сказавши це чоловік теж підіймається на ноги, та несподівано робить крок до мене, та схопивши за руку різко тягне на себе,   схилившись, невагомо торкається губами моєї скроні, легкими поцілунками доходить до мого вушка. - Вибач, якщо вчора був занадто грубий, із тобою — шепотить. - У мене не виходить інакше, моя дівчинко. Поки що, не виходить, — хрипко додає.

Закривши очі я лише мовчки насолоджуюсь його близькістю. З його вуст це звучить майже як зізнання, але це не воно. І я точно знаю, мої сподівання марні, але зробити з цим нічого не можу. Поки що.