Біжи або кохай - Люсі Лі

За той час, поки ми, підіймаємося на необхідний нам поверх, та підходимо до кімнати "покарань" я примудряюся себе накрутити настільки, що мене вже помітно колотить. Ноги від напруги стають ватяними, заважаючи йти. Я навіть кілька разів перечепляюся, і якби Нат мене не ловить, напевно розбила б собі лоба. 

Через кілька хвилин ми опиняємося біля великих дверей, що зовні оббиті шкірою темно бордового відтінку, не інакше це служить своєрідною звукоізоляцією. Від цієї думки, мене взагалі в холодний піт кидає. 

- Заходь, — промовив Нат, різко відчиняючи двері та практично вштовхуючи мене всередину приміщення. Так стрімко, що я навіть упертися ногами не встигаю. 

Шпа́рко влітаючи у кімнату для покарань, примудряюся заплутатись у власних ногах, та мало не лечу у низ носом. Але якимось дивом, швидко перебираючи ногами, таки утримаю рівновагу.

- Ефектно, — лунає із дальнього кута кімнати низький трохи хрипкуватий голос з відтінком оксамиту.

Більше менш узявши себе в руки, та кілька разів глибоко видохнувши підіймаю голову, щоб оглянути напівтемне приміщення. 

На перший погляд, та моє полегшення, його інтер'єр не нагадує кімнату тортур. І це було добре. Але лякало те, що весь антураж просторого приміщення, яскраво натякав на те, що тут зазвичай відбувається. Тут явно не в шахи грають, а в ігри що були для дорослих. 

Пухнастий світлий килим, покриває більшу частину підлоги. На нього було дуже приємно ставати.

Меблів тут було небагато, лише величезне округле ліжко, що стояло посередині кімнати. На нього зі стелі опада́ла напівпрозора струменева тканина, темно – бордового відтінку. Вона, на перший погляд, служить своєрідним балдахіном. Але, придивившись, я розумію, що тканина тримається на величезних залізних гаках,  увінчених у стелю. Можливо у цій конструкції є і якісь інші функції, але як мені не дуже хотілося знати. 

Навпроти вікна стоїть просторе чудернацької форми крісло, також бордового відтінку, у ньому й сидить у напівтемряві господар будинку. 

А трішки поодаль, ближче до інших дверей, я так розумію — ванної кімнати, красувалося ще одне незвичайне пристосування. 

Воно було чимось схоже на тахту, тільки химерної форми та вище, ніж звичайно. Не з чотирма, а з п'ятьма ніжками, з якоюсь діркою посередині м'якого сидіння, що було, обтягнуто червоною шкірою, та не великою м'якою спинкою з прогином посередині. Навіть не хочу уявляти для чого. 

Але найбільше що впадало в око, це прикріплені до цієї самої спинки шкіряні наручники. Я одразу розумію для чого вони там потрібні. Та проковтнувши колючу грудку, знову підіймаю очі на Стаса. 

Чоловік терпляче спостерігає за мною зі свого укриття. Ніби справжнісінький хижак.

Ух, у мене аж коліна підкошуються від його відвертого погляду. А безсоромні думки про те що він зараз може зі мною робити, миттю закрутилися у голові, кидаючи мене у червону фарбу. 

- Ну, чого соромишся, проходь, — хрипкувато простягає, блискаючи на мене своїми неможливими очима. 

Переривчасто видихнувши, невпевнено роблю пару кроків, до нього. Босі ступні приємно потопають в м'якому ворсі килима, оголюючи чуттєвість, напружуючи нерви до межі. 

- Стій, — несподівано віддає наказ. 

Відчуваючи на собі голодний погляд чоловіка, я злякано застигаю, чекаючи що буде далі. 

Серце лунко вистукує у скронях, дихання збивається та частішає, а я раз у раз кидаю злякані погляди у бік наручників.

- Бідна дівчинка, на тобі лиця немає, невже настільки боїшся мене? — задоволено тягне, своїм низьким хрипкуватим голосом, дряпаючи нерви.

- Трішки? - видихаю не своїм голосом. Що зрадливо здригається, розрізаючи густий тягучий простір кімнати.

- Ти дуже довго йшла Арі-іна. Тому сьогодні, за це, ти отримаєш подвійне покарання, – говорить тихо, та я відчуваю у його голосі відверту погрозу, й гостре несамовите збудження. Наче він вже отримає неймовірне задоволення лише від мого страху. 

Це лячно, та майже на грані. Але цей страх що я зараз відчуваю несподівано мене збуджує. 

- Але я не винна, — ледь чутно виправдовуюсь, намагаючись не дивитися в палаючи похіттю очі демона. 

- Це вже не важливо, — хрипить. - Рішення прийнято і не підлягає спростування. Роздягайся, — припечатує голосом, який переходить в рик.

Знову він зі мною це робить. 

Розумом я хочу йому пручатися, бажаючи негайно припинити все, що тут зараз буде відбуватися. Але тіло, вже тремтить від передчуття гострої насолоди. Бажаючи безвільно підкоритися владному голосу господаря. Щоб знову відчути на собі його жорсткі несамовиті ласки, та жар його владних дотиків.

Повільно роздягшись я залишаюся стояти перед ним абсолютно голою. Та шкірою відчуваю його жалючій, жадібній, осатанілий погляд.

Чоловік повільно підводиться зі свого місця і вальяжно підходить до мене. Майже у притул. Тільки зараз я помічаю, що на Стасеві лише піжамні штани, та більш нічого. 

Його оголений торс відкриває на огляд широкі плечі, міцну шию, потужні м'язи грудної клітини та рельєфний прес обтягнуті гладкою смаглявою шкірою. 

Так і хочеться простягтися до нього, щоб провести пальцями по шовковій шкірі, обгладити тверді кубики преса, спуститися по плоскому животу донизу. Туди..., де вже загрозливо випинає його оруддя. 

Закусивши губу, збентежено відвожу від цього смачного видовища погляд.

Але на моє нещастя від чоловіка не вислизають мої, ледь помітні, дії. 

- Чого ти соромишся, дівчинко? - наблизившись майже впритул, так, що я шкірою відчула жар його великого тіла, низько гарчить. - Я тобі не забороняв мене торкатися. А навіть навпаки, мені зараз як ніколи хочеться відчути на собі твій дотик, — обдає гарячим подихом шкіру мого обличчя. В наступну мить його губи обхоплюють мочку мого вуха, та починають  смоктати. Так солодко, що в мене навіть пальці на ногах підгинаються. Я мимоволі вигнувшись від задоволення, хриплувато стогну, притулившись до нього ближче. Трусь шкіра, о шкіру. Чуттєво, та збуджуєче.