Біжи або кохай - Люсі Лі

Та, судячи з високотехнологічного оснащення будинку, це було ще не все. Думаю що камери спостереження теж були присутні, у всіх можливих та неможливих місцях. Я не перший раз відчувала що за мною спостерігають. 

Мої міркування перервала Софа, що закінчивши роботу на кухні теж вийшла до вітальні.

- Ой дитино, ще не спиш? Вже досить пізно, — занепокоєно сплеснула вона руками. 

І справді, коли я подивилася на декорований під старовину настінний годинник, то з подивом виявила, що вже початок з одинадцятої.

- Та щось спати, зовсім не хочеться, — відкладаючи журнал, солодко потягнулася. - Напевно вдень виспалась.

- Стас тебе зовсім змучив. Ти он мені здається навіть схудла за цей час, — заохала тітка Софа.

На цьому моменті я трохи напружилася, та навіть рота відкрила. На що це вона зараз натякає?  

- Та тренуваннями своїми. - бачачи мій здивований погляд пояснила, що мала на увазі. - У цьому він весь у батька. Валентин Каземирович був підполковником. Страшна людина скажу я тобі. Він навіть матір Стаса до самогубства довів, — тихо додала тітка Софа, сідаючи біля мене, та нахиляючись ближче. Але, прикривши рота пухкою долонькою схаменулась, злякано косячись у бік охорони.

- Тітко Софа, а розкажіть но мені детальніше про Стаса, — тихо попрохала, довірливо кладучи руку жінці на плече. - Мені дуже цікаво.

- Ну звичайно, я із задоволенням. Мені навіть приємне твоя цікавість. - розплившись у щасливій посмішці, відповіла жінка — Але не тут, — додала по-змо́вницьки, натякаючи на зайві вуха. - Підемо я краще тебе чаєм напою, з м'ятою та липою, після нього кажуть дуже гарно спиться, — відсторонившись від мене, більш гучно проговорила. 

Поставивши на стіл дві великі чашки, Софа розлила по них пряний напій. Та присівши біля мене тихо заговорила.  

- Розумієш Стас мені Ариночка, ніби син, особливо після того, як померла його мама. Ой, царство їй небесне, – тяжко видихнувши, жінка швидко перехрестилася. - Я його змалечку знаю, — хрипко додала, та в очах її заблищали сльози. - Мені ж дитинка нічого не потрібно, аби він був щасливим. А це його захоплення з дівками всякими, це просто жах. Ти думаєш я ні про що не здогадуюсь? — горістно додала. - Вже дорослий чоловік, йому родину би, дітей завести. А він все не награється. Ой, ти не подумай лишнього, — зрозумівши, що наговорила лишку, жінка схаменувшись, схопила мене за руку. - Я ж відчуваю що ти інша, не така як ті що були до тебе.

- Це які інші? - перепитую, не розуміючи що саме має на увазі жінка. 

- В основному дорогі, але продажні повії. Ох, пробач мені Боже, — тихо проговорила Софа, та знову перехрестилася.

- Значить все-таки були й інші, — уточнила, подумки підтверджуючи мої здогади.

- Знаєш, давай не будемо про це, а поговоримо тільки про хороше. Мені важко про таке говорити, та і тобі воно зайве. Я ж бачу, як Стас дивиться на тебе, закохано. 

- Закохано? — здивовано перепитую, дивлячись на жінку. 

- Так, я вже надіюся може, нарешті схаменеться та щось у вас і вийде. А тут я зі своїми плітками. Пробач мені дитино і не слухай старої дурепи. Давай, я тобі краще Стасика дитячі фотографії покажу. Він був такий гарний хлопчик, — змахнувши рукою сльози, жінка зіскочила зі стільця й проміттю кинулась до шафи.

Хвилин п'ятнадцять я, разом із тіткою Софою розглядала старий, дбайливо обгорнутий білим папером альбом, з фотографіями. Деякі з них були такі старі, що навіть вицвіли від часу. Та уважно слухала її розповідь про дитинство Корецького.

Виявляється, Софу тридцять років тому, ще зовсім юною дівчиною, взяли у будинок до Корецьких нянькою до Стаса. Коли хлопчикові було лише п'ять років. Стас був досить важкою дитиною, а згодом узагалі від рук відбився. Не підпускаючи до себе нікого з персоналу. І тільки милу та тиху Софочку прийняв як рідну. Вони з ним багато проводили разом часу. Гралися, вона його вчила, грамоті, та письму. Допомагала з домашніми завданнями коли хлопець пішов до школи, та вже життя без свого Стаса не уявляла. Він став їй як рідна дитина. 

Але коли Стасові виповнилося дванадцять, сталося страшне лихо. Його мати раптово померла за загадкових обставин. Досі ніхто так і не з'ясував причини того, що сталося насправді. 

Після того, як Ніну Петрівну поховали, і так завжди суворий та грізний підполковник, зовсім з котушок злетів. Він впав в запій, та почав грати в азартні ігри, програвши лишень за декілька років за безцінь весь величезний спадок Корецьких. Та врешті решт, і зовсім вигнав на вулицю залишивши свого сина підлітка напризволяще та зовсім без грошей.

Тоді Стас сам, якимсь дивом знайшов Софу, та попросив про допомогу. Звичайно вона не могла відмовити, та забрала хлопчика до себе жити. 

Про підполковника більше ніхто не чув, нібито казали, що пропав безвісти. Або, що напідпитку втопився десь у канаві. Тіла так і не знайшли.

І коли моторошна розповідь тітки Софи та старий альбом добігли кінця. З останнього склеєного аркуша випадково випало фото молодої дівчини. Як дві краплі води схожої на мене.

- Що тут відбувається, Софа?! – грізний рик господаря будинку, змусив здригнутися, та завмерти на місці. Поки я у тремтячих руках, тримала копію себе, підвела ошелешений погляд на Стаса. 

Чоловік як завжди давив своєю потужністю, закриваючи міцною постаттю майже весь отвір до кухні. 

Він теж глянув на знімок, який я тримала у руці, і який перелякана Софа так і не встигла сховати від мене. Та його обличчя потемніло, а в чорних як ніч очах спалахнула несамовита всепоглинальна лють.