Мала - Олекса Мун (Alexa Moon)

— У кого сьогодні день народження? — невгамовно, вкотре верещіть Ліда: — У мене сьогодні день народження!

Втомлено видихаю, продовжуючи збирати букет.
Протягом минулого тижня вона щоранку відраховувала дні до цієї події й чесно кажучи, я думала сьогодні дівчина нарешті заспокоїтися, але ні. Сьогодні моя колега пищить ще дужче, дратуючи мене своїм чудовим настроєм.

Так, з мене вийде така собі подруга. Але я рада, що ми з Лідою не дуже близькі.

— А знаєш, що це означає? — дівчина, чекаючи відповіді, закушує губу і дивиться на мене ризикуючи, вибухнути від нетерпіння. Бо якщо через секунду я не відповім на її запитання, відповіддю вибухне вона.

А мені якось байдуже. Я тону в помилках власного особистого життя і мені не до веселощів.

Не горю бажанням розділяти ці верески.

Я попросила Матвія дати мені час розібратися у своїх почуттях і ось вже тиждень про нього ні слуху ні духу. А я ж горда, перша нагадувати про себе не стану.

Усередині почалася справжня ломка. Болюча, така що викручує всі суглоби. Ось так сильно я сумую за ним. Я навіть сама собі вже в цьому зізналася. Але йому боюся… чорт…
Поранилася.

Дивлюся на червону краплю, що прикрашає мій палець і сіпаюся від чергового вереску іменинниці:

— Ми сьогодні йдемо в клуб! — радісно плескає вона в долоні. — Не хвилюйся, зібратися встигнемо. З цієї нагоди я нас з тобою відпросила у Лери. Тож доробляй свій букет і давай, додому. Збирайся. О восьмій вечора я за тобою приїду.

— Я також запрошена? — дивно дивлюся на неї.

Серйозно, я думала, що вона мене недолюблює. Що трапилося? У неї зовсім не лишилося подруг? Усі скінчилися? Хоча… не дивно.

— Звичайно, запрошена, дурненька! — Ліда оминає стіл і висне у мене на плечі. — А чому б і ні? Ми з тобою майже пів року працюємо разом, а так жодного разу нікуди не сходили. Мій день народження – чудовий привід.

Клуб? Якось мені не дуже хочеться до клубу. Краще провести цей вечір удома. А що як Матвій напише? Чи підніметься?

Так, стоп, Вето! З якого часу ти стала такою занудою? І тим більше коли це ти раптом почала прагнути уваги свого сусіда знизу? Здається, всього тиждень тому, ти хотіла, щоб він  дав спокій То що змінилося зараз?

Я починаю злитися. Я злюся на себе. Мені стає незатишно у власному тілі. Мені хочеться, щоб моє тіло обіймали його руки.

— Що за клуб? — різко перериваю непрохані думки та дивлюсь на Ліду.

— Джокер. Нещодавно відкрився. Була там?

Я не була в жодному клубі, але цю частину можна опустити. Єфим не дуже любив такого роду розваги, переконавши мене, що це марна трата часу в колі відбитої золотої молоді, яка в туалеті нюхає кокс. Але це була його думка, а зараз я хочу скласти власну думку щодо розваги під назвою: похід до клубу.

— Ні, я не була в Джокері, — акуратно відчеплюю іменинницю, що повисла на мені, і збільшую між нами відстань. До такого рівня спілкування я ще не готова. Я хотіла б, щоб усе залишилося на своїх місцях. Щоб наше спілкування зводилося лише до роботи, навіть попри цей одиничний похід у клуб.

— Чудово! Я була там один раз – чудовий заклад.

— А хто ще запрошений? — вчасно схаменуся я.

— Не хвилюйся, запрошені лише дівчатка, — Ліда нахиляється до мене і її очі хитро примружуються: — хлопчиків ми знімемо вже на місці!

***
Після третього коктейлю мене вже не так дратує ця клубна музика зі своїми гучними басами. Мені навіть захотілося танцювати. Тому поставивши допитий коктейль на барну стійку, я вирішую втілити своє бажання в життя.

Іменинницю я покинула після першого тосту. Компанія там виявилася, м'яко кажучи, не моя. Яскраві, розмальовані дівчата так звані подружки Ліди, поводилися вкрай зухвало і, вже через кілька хвилин нашого «застілля», до нас підсіло троє хлопців сумнівної зовнішності.

Мені в їхній компанії було вкрай не комфортно, і я вирішила піти до бару. Іменинниці ж сказала, що відлучуся в туалет. Щоправда, я так і не дійшла до нього. Напевно, Ліда подумає, що я застрягла в черзі, але мені якось все одно.

Відсмикнувши коротеньке блискуче плаття і, відкинувши довге волосся назад, я рішуче рухаюся туди, де натовп п'яних і не дуже, скачуть під сучасний біт, створений напевно популярним діджеєм. Я в них не дуже розуміюся, тому що волію слухати лайт композиції.

Напрочуд я швидко вливаюся в музику. Мої рухи розкуті, невимушені. Нині мені абсолютно все подобається. Як виявилося, перебуваючи в центрі танцюючого натовпу я ніби була одна на кухні, де часто любила танцювати. До мене нема нікому діла. На мене ніхто не дивиться, і мені подобається це.

Матвій був би здивований, побачивши мене…

І знову мої думки повертаються до цього хлопця, котрий за останню навіть півсловом не нагадав про себе.

Дивлюся на свій гаджет, який весь цей час тримаю в руці та, не довго думаючи, роблю селфі. Фотографія виходить напрочуд дуже красивою і живою.

На ній мої очі сяють від яскравих софітів, а змазаний натовп позаду, доповнює антураж.

Відправляю Матвію і вимикаю телефон.
Прикривши від задоволення очі, знову вливаюся в ритм, що звучить, а коли на своїй талії відчуваю чужий дотик, злякано сіпаюся.

— Вітання! — крізь гучну музику кричить незнайомий блондин. — Я тебе помітив ще біля бару, але не наважився підійти.

— А зараз чого вирішив підійти?

— Гарно танцюєш! Чи можна мені приєднатися?

— Як хочеш, — байдуже знизую плечима і відвертаюся від нього.

— Мене до речі Ден звуть! — не вгамовується незнайомець.

— Денис, чи що? — чомусь клюю на його тупу провокацію «підкотити». Не треба мене звинувачувати чи засуджувати. У моїй поведінці винні три коктейлі та ігнор одного дуже привабливого придурка поверхом нижче.

— Так, Денис! — робить крок назустріч і ми вже з ним стоїмо дуже близько. Його губи мало не торкаються мого вуха. — Але друзі мене звуть Деном.

Цей хлопець приємну туалетну воду. Мені подобається цей ненав'язливий запах.