Моє зведене прокляття - Анастасія Соловйова

Алекс хитає головою. І відвертається.

— Вирішив шляхетного лицаря включити? Чи не пізно? — хмикаю я.

— Шляхетним мене ще ніхто не називав, — із сарказмом кидає Алекс.

Я підходжу до нього і обіймаю ззаду. Притискаюся щокою до його спини і заплющую очі. Вдихаю знайомий аромат парфуму. Спокій і тепло — ось, що я відчуваю.

Напруга, що походить від Алекса, зникає за лічені секунди.

Він судорожно зітхає, обертається і обіймає мене. Міцно, так, що ребра тріщать, а з рота виривається здавлений хрип. А потім стогін.

Адже Алекс накриває мої губи в нищівному жадібному поцілунку.

І я нізащо на світі його не зупиню.