Біжи або кохай - Люсі Лі

У двері вгадано просунулась русява голова Ната.

- Ти одягнена, можна увійти? - пошепки спитав хлопець. 

Ну що за дурне питання? Я лежала в напівтемряві, і добре, що він не бачить як я закотила очі.

- Можна, — також пошепки відповіла. - І так, одягнена.

- Підіймайся швидше, нам треба йти.

– Куди? - ошелешено видихнула. 

- Вважай, що на екскурсію, — насмішкувато проговорив хлопець.

- У ніч? А Корецький?

- Він сам мене за тобою послав.

Під ложечкою неприємно потягнуло.

- Зараз одягнуся, — передчуваючи недобре хрипко видохнула.

- Ти ж мені сказала, що одягнена? - вже протиснувшись у кімнату і вдивляючись у темряву, досадливо прошипів Нат.

- Але ж я лише в одній нічній сорочці. Мені що так йти? - також роздратовано випалила. 

– Саме так і йти. Він сказав терміново.

Більше не кажучи ні слова, я мигцем накинувши зверху халат, попленталася за Натом.

Пройшовши кілька поверхів, та минаючи двері за дверима, ми нарешті зупинилися перед величезними дверима, оббитими чимось м'яким. Ніби шумоізоляційним. Від цього видовища мені зовсім погано стало, навіть коліна затрусилися. 

Нат тричі постукав у спеціально прикріплений на дверях Кокер.

Код у них тут такий, чи що? - мимоволі у думках усміхнулася цій пересторозі.  

Хоча мені в пору було плакати. Адже я вже здогадалася, куди мене привели, та для чого. І коли низький, утробний голос гаркнув, — Увійдіть! мої піджилки затремтіли ще дужче, а серце здригнулося, передчуваючи не добре.