Диво в чорному будинку - Мілан Угде
МАТИ: Він не триклятий. Ми мешкаємо тут п’ятдесят п’ять років, і все гаразд. Ти також тут залюбки мешкав. Аж після весілля його зненавидів. Пригадай, як мені це боліло. Ваш Марек мав два роки, а сюди ні ногою не ступив. Ви з ним по черзі прогулювалися вулицею. Малий іще навіть добре не говорив, а вже вигукував: «Він чорний. Цей дім чорний».
ДУШАН: Він мав рацію.
МАТИ: Повторював лише те, що ви йому навіяли.
ДУШАН: Дитина все відчуває. Він чорний.
ШАРКА: Мені він чорним не здавався. Аж до сьогодні.
ВІТЬКА й ТЕТЯНА заходять дверима номер два і несуть на тацях сніданок, накривають на столик.
МАТИ: Вітько, він не їстиме. Спільного сніданку він просто не бажає.
ВІТЬКА: Побачимо.
БАТЬКО заходить дверима номер два, залишає їх відчиненими, тримає валізочку.
ШАРКА: Татку, не йди! Прошу тебе, не йди геть.
БАТЬКО: Беру лише найнеобхідніше. За іншим згодом пришлю. (Повільно йде до дверей номер чотири.) Прощавайте.
МАТИ: Іди. Усі йдіть. Навіть я тут не лишуся. Якби знала як, пішла б назавжди...
ШАРКА розганяється в напрямку зачиненої шафи навпроти дверей і з усієї сили б’ється головою об неї.
ВІТЬКА (кидається до Шарки, обіймає її і намагається перешкодити в наступних спробах завдати собі шкоди): Шарко. Не смій. Тихо. Тихо.
МАТИ: Едо, що вона робить?
БАТЬКО: Залиште її. Інакше зовсім збаламутите. Вам про це йдеться? Добре. Завезіть її до тих шарлатанів. Але під свою відповідальність.
МАТИ: Ліки. Вона не брала ліки.
ДУШАН: Аспірин. Він робить дива. Дайте їй два.
МАТИ: Таню, вони в кухні. Біла скринька. Жовті таблетки. І води. Треба запити їх достатньою кількістю води.
ТЕТЯНА біжить до дверей номер два.
ВІТЬКА: Води не треба. Там є чай. Воду не вмикай.
ШАРКА: Я не хочу таблетки. Нічого не хочу. Не хочу жити.
ТЕТЯНА (кричить за сценою): Допоможіть! Потоп!
МАТИ: Таню! Едо! Та біжіть хтось туди.
Чути звук води, яка ллється з крана на підлогу.
ТЕТЯНА (вигукує за сценою): Світовий потоп!
БАТЬКО: Ну, здрастуйте вам. Зірвала різьбу.
ДУШАН: Нарешті. Диво в чорному домі.
ВІТЬКА: Душане, сюди. Але жодного паштету. (Поспішає до дверей номер два.)
ДУШАН (тримає Шарку в обіймах): Посеред пустелі раптово забило джерело. Паштет у легенді не фігурує.
ВІТЬКА: Аби лиш. (Щезає в дверях номер два.)
МАТИ: А тебе, Едо, це не стосується?
БАТЬКО: Ні, мене тут немає. Ніколи тут не було.
ДУШАН (зауважив, що двері шафи привідчинилися, і намагається їх відкрити): І хоча сьогодні не Страсна п’ятниця, скеля розступається.
ВІТЬКА (вибігає з дверей номер два, залишаючи їх відчиненими, з трубним ключем у руці й забігає в двері номер три, не зачиняючи їх): Не лови ґав. Бо втече.
МАТИ: Це прикро, Едо. І смішно. Чого ж ти чекаєш? Біжи. Але більше не повертайся. Ну, чого дивишся? Я вже не дозволю себе катувати. Біжи.
БАТЬКО: Що каже? Усе заіржавіло. Ніхто його не зрушить із місця.
ДУШАН: Чортів Сезам, відкрийся.
ШАРКА біжить до дверей номер два, зачиняє їх і замикається на ключ.
ДУШАН (залишився безпорадно сидіти на землі): Саро!
БАТЬКО: Із нею усе гаразд. А все це наслідки того філософствування. Я ж казав: «Вивчай право».
МАТИ: Таню, спіймайте її.
ТЕТЯНА (відчиняє двері номер два і виходить через них): Та яке там. У неї сил, як у міцного чолов’яги.
Із будинку чути грюкання ще одних дверей, далі ще одних, замикання на ключ. Звук води стихає.
ДУШАН (відкриває двері шафи. Одразу ж з’ясується, що за ними непоштукатурена цегляна стіна): Пам’ятна дошка а-ля Помпе. Тут, братова, були двері. На початку війни за ними переховувався мужній дядько-партизан. Між іншим: жодним партизаном він не був, усе це повоєнна вигадана історія, просто адвокат і єврей. Дружина розлучилася з ним у сорок першому році, йому загрожував концентраційний табір. Перейти через кордон було можливо тільки за гроші, а він їх не мав. Просив сестру і швагра. Але в них також не було грошей. Хіба що продати будинок. Однак дому було шкода. Тому він пішов до кордону навмання. На смерть. Дім його добровільно видав.
БАТЬКО: Байки.
ВІТЬКА (з трубним ключем у руці заходить через двері номер три, зачиняє їх): Вона у ванній чи в кухні?
ТЕТЯНА: У ванній. На два оберти.
ВІТЬКА: Душане. Огидний, язикатий Злошане.
ДУШАН: Вибач. Мені дуже прикро.
ВІТЬКА: Та яке там, тобі не прикро. Ти радий. (Показує лівою рукою, що в Душана розширені ніздрі.) Наче пес, що занюхав слід.
ДУШАН: Якщо ідеться про Сару, я не навмисне її відпустив.
ВІТЬКА: Звісно. Канарок сам узяв паштет. Та цього разу ти передав куті меду.
МАТИ: Вітько, що ти робиш?
ТЕТЯНА: Відірвеш йому носа.
БАТЬКО: Добровільно. Видав. Абсолютні байки.
ВІТЬКА: Він заслужив, аби йому щось інше відірвати. (Іде до дверей номер два.) Допоможеш прибрати? То ходімо. (Тетяна йде за нею, Душан також.) А ти ні. Тебе я не хочу бачити.
ІВАН (заходить через двері номер чотири, тримає в руці трубний ключ. Батькові): Меч Нібелунгів. Оригінальний «Золінген». Ви бува вже не снідаєте? А як там слідчий? Уже висунув звинувачення? Не дозволяйте себе турбувати. Смачного.
Кінець першої дії.
Дія ІІ
Те саме місце дії, ті самі діючі особи й той самий час, що й наприкінці першої дії.
БАТЬКО: Доброго ранку, Іванку. Ти не привіз Таню? А як там Петя? (Бере трубний ключ.) Щоправда, це не оригінальний «Золінген». (Відкладає ключ на столик поміж тарілки й філіжанки.) Ти не голодний? Проте увага: їсти це я не рекомендую. Розігріте. І холодне.
ДУШАН: Моя дружина подає їжу свіжу й гарячу.
БАТЬКО: Вона розігріта й холодна.
ДУШАН: Свіжа й гаряча.
МАТИ: Облиште вже. Перед тобою, Едо, значно принциповіша проблема.
БАТЬКО: Аякже. Де ми протягом чотирьох тижнів братимемо воду.
ІВАН: Чому чотирьох?
БАТЬКО: Бо якщо не матимуть оригінального змішувача «Bosch» (вимовляє Бош) — а вони його не матимуть, іншого я не хочу.
ДУШАН: Він збирається купувати там, де його немає.
БАТЬКО: ...постачання з Німеччини триває чотири тижні. Що каже?
ДУШАН: Правильна вимова — не «бош», а «босш».
БАТЬКО: Що каже?
ІВАН: Дебіліє.
ДУШАН: Славетний маляр фантастмагорій Ієронім Босх (вимовляє «босх»), як відомо освіченим людям, не був німцем, а нідерландцем.
БАТЬКО: Іванку, може ти маєш цистерну?
ДУШАН: Для води? Скільки тобі їх потрібно? Десять?
БАТЬКО: Невже маєш?
ДУШАН: Повну спальню, решта в кухні й вітальні.
БАТЬКО:
