Судді уночі - Антоніо Буеро Вальєхо
7
Політичні лідери-франкісти часто переходили в інші, демократичні, партії. У п’єсі «Судді» відображено песимізм лівиці, коли «розрив» здавався неможливим через такі анахронізми, як Хуан Луїс, які зі шкури пнулися, аби повернути собі політичну силу. Переконаний фашист у часи франкізму, він обмірковує можливість вступити в лівішу партію, аби забезпечити собі становище в майбутньому і — якщо великий капітал вважатиме це доречним — стати інфільтрованим соціалістом. «Це не просто виступ проти певної ідеології, — каже Іґлесіас Фейхоо, — «Судді» натуралістично і жорстко представляють спосіб втручання в політику без жодних ідеалів. Драма (...) викриває, як економічні інтереси і особисті амбіції маскуються найбільш вигідною ідеологією» (op.cit. с. 504).
8
Рікардо Доменеч стверджує, що «Подвійна історія» і «Судді» разом зі «Створенням» утворюють «триптих того, що являє собою політична боротьба в ХХ ст. з її крайніми ситуаціями жорстокості й насильства» (op.cit., с. 302). Йдеться про «драми, які безпосередньо утворюють політичний театр», в яких ми бачимо «старих катів і нових жертв». (Іbíd.) Слідчі зі «Слухового вікна» (1967 р.) стверджують, що в майбутньому люди зуміють бути «солідарними не лише з тими, хто живий, але й з усім минулим». У Буеро завжди звучали голоси жертв, голоси, які змушували мовчати в роки франкістської «політики боротьби до переможного кінця» і під час переходу до демократії з його умисною втратою пам’яті. Слідчі зі «Слухового вікна», говорячи про жертв, чиї голоси вони воскрешають, звертаються до нас: «Це ти, і ти, і ти. (...) Я — це ти, а ти — це я. Усі ми прожили і проживемо всі життя». Буеро рятує від забуття, іншими словами, повертає добре ім’я жертвам минулого, аби ми через них ототожнили себе із нинішніми жертвами. Доменеч стверджує, що Буеро привів на сцену світ, який пізнав страшні біди: «Війни, концентраційні табори і табори смерті, в’язниці, тортури, тероризм» (op.cit., с. 317). І цитує слова Вільмі, який сказав, що «ми мусимо спробувати поліпшити світ не лише нашою наукою, але й нашим каяттям». «Бо, — каже Доменеч, — є жертви» (op.cit., с. 318). Жертви, як-от Анібаль і Люсила Марті, Томас і Асель у «Створенні» і Ферім Сорія, Еладіо Кортес і Хулія Паласіос.
9
У 1984 р. Буеро заявив: «Основна першопричина багатьох терактів в Іспанії дискутується і не є зрозумілою. Ясно те, що немало з них зумовлені радикальним лівацтвом ЕТА і мають — на мою думку, помилково — революційну ціль; але часто підозрювалося, що ними — деякими, скоєними ЕТА, та передусім скоєними GRAPO — керували заслані агенти на службі фашистських, реакційних сил. Хто керував цією чорною роботою? Я вже казав (...), що не знаю; але не забуваймо, що тут є здатні на це люди, а за кордоном є міжнародний фашизм чи ультраправі, які не обмежуються жартами. (...) Природно, що в п’єсі я нічого не конкретизую, бо не зміг би цього зробити; однак переконаний, що велика політика світу — завжди пов’язана з економічними інтересами — є значно парадоксальнішою і туманнішою, ніж здається». (Буеро Вальєхо, лист до Марти Голзі, 18 квітня 1985 р.) Буеро наполягає: «У «Суддях» представлено проблеми (...) в яких я не можу і не хочу йти далі, бо не маю від них ключів. (...) Я не можу зайти далі, ніж зайшов, представляючи проблему, яка є дуже реальною». Див. Хав’єр Алфая, «Антонію Буеро Вальєхо: В полум’яній прозорливості» (op.cit., c. 42 [інтерв’ю]).
10
Буеро натякає на існування темних зв’язків економічної і політичної влади. Ми вже знаємо, що призначення Хуана Луїса радником компанії Інделекса зумовлене його обстоюванням інтересів цього підприємства в парламенті. І зараз, коли дон Хорхе, представник компанії, запитує Хуана Луїса про реакцію уряду на замах на генерала, слова дона Хорхе здаються доволі підозрілими. Розмірковуючи про можливі зв’язки між політичними та економічними інтересами у витоках політичних убивств, Буеро пояснює: «Я не маю на увазі конкретно мультинаціональні компанії, але не скидаю з рахунку (...) можливі зв’язки, либонь, особисті, між деякими з них і міжнародним політичним реакціонізмом, який таки може смикати за дестабілізуючі терористичні нитки». (Цит. лист до Голзі). Очевидно, що можна згадати про втручання ЦРУ в Чилі у 1973 р., значною мірою мотивоване бажанням захистити інтереси націоналізованих урядом Альєнде підприємств.
11
Ми бачимо, як у підсвідомості Паласіоса Хулія долучається до оркестру жертв. Самогубство Хулії напередодні річниці їхнього шлюбу для Хуана Луїса означає перемогу його суперника, Ферміна. Коли завершується четвертий сон і падає завіса, Паласіос — і глядачі — бачать, як Хулія і Фермін в унісон грають «Марш» з тріо «Серенада» Бетховена, музику ейфоричної і навіть захопливої надії, яка полонила Хулію. Як стверджує Іглесіас Фейхоо, те, що Хулія єднається з мелодією після самогубства, «є втіленням бачення того моменту, коли їй врешті вдається поєднатися з Ферміном» (op.cit., с. 500). «Через біль — до радості» (Durch Leiden Freunde), казав Бетховен, і для Буеро ці слова, які він часто цитував, означали «надію, яка покоїться в трагічному». «Про мій театр», в Romanistisches Jahrbuch,