Орден Жовтого Дятла - Монтейру Лобату

Таким чином «Записки маркізи де Рабіко» починалися досить дивно:

Розділ перший???????

Емілія полічила знаки запитання, виявилося, сім.

— Зріжте один, — звеліла вона.

Граф зітхнув і викреслив останній знак запитання, залишивши тільки ті шість, які були йому замовлені.

— Добре, — сказала Емілія, — тепер напишіть один… один… один…

Граф написав три одиниці… 1, 1, 1.

Емілія образилася:

— Зовсім нерозумно! Я нічого такого не веліла писати. Я просто думаю вголос. Я хотіла лише сказати, щоб ви написали один знак оклику після шести знаків питання.

Граф почав віддихуватися і обмахуватися аркушем паперу, як віялом. Нарешті він сказав:

— Знаєте що, Еміліє? Краще посидіть поки що на самоті і вирішіть остаточно, що саме ви хочете писати. Коли у вас в голові буде план, покличте мене. Інакше нічого не вийде.

— Так, адже почати дуже важко, графе. В книжках буває стільки різних початків. Не знаю, який обрати. Ви б що запропонували?

— Я б запропонував дуже просту річ; починайте так, як починаються майже всі записки: розкажіть, хто пише, коли цей «хто» народився, в якому місті тощо. «Пригоди Робінзона Крузо», наприклад, починаються так: «Я народився року 1632, в місті Йорку, в сім’ї з достатком», і так далі.

— Чудово! — вигукнула Емілія. — Годиться. Пишіть: я народилася в році… (три зірочки), в місті… (три зірочки), в сім’ї з нестатками…

— Навіщо стільки зірочок?

— Щоб було гарно. Пишіть далі: я народилася з старої спідниці тітоньки Настасії. І народилася порожня. Вже після того, як я народилася, мене набили такими сухими стеблинками золотого кольору, якими набивають сінники.

— Скажіть просто — соломою, щоб усім було зрозуміло.

— Гаразд. Мене набили соломою, щоб всім було зрозуміло, і я почала жити дурна-дурна, як всі ляльки. І була дуже негарна. Очі мені тітонька Настасія вишила чорними нитками, і навіть не шовком, а просто котковими. Ходила я, широко розставляючи ноги, як хлопчик-прода-вець у крамниці. Знаєте, чому вони завжди так широко розставляють ноги?

— Будова тіла, — відповів граф.

— Ніяка надбудова. Це від звички змалку стояти за прилавком, продаючи крам. Доводиться ширше розставляти ноги, щоб міцніше спертися на прилавок, а то спробуй-но простояти так з ранку до вечора!.. Так і звикають, а надбудова тіла тут ні до чого. Ось я і ходила, широко розставляючи ноги. Потім я виправилася. Тепер я ноги ставлю вузько. В іншому я також виправилася. Тітонька Настасія мене багато виправляла і голкою, і вихованням. Кирпа також, але більше вихованням… Я народилася німа як риба. Одного чудового дня я навчилася говорити.

— Я давно хотів знати цю історію, — сказав граф. — Ви проковтнули язик папуги, чи що?

— Нічого подібного. Я торохтіла спочатку, як папуга, це правда, але язика я ніякого не ковтала. Навіщо така гидота? Я просто проковтнула розмовну пілюлю, яку мені дав лікар Слимак, чудовий лікар. Кирпа каже, що в пілюлі була дуже велика доза, тому я спочатку говорила так багато, що тільки-но відкрию рота, то всі затуляють вуха. Потім я набалакалася і тепер розмовляю на загальному рівні.

— Ох, Еміліє,— сказав граф, — ви ще не дійшли до загального рівня: ніхто на світі не говорить стільки, як ви.

— Так, але у мене язик не без кісток. У мене язик з кістками. Я вмію говорити речі розумні і дотепні.

У цей момент у садку почулося ревіння, і Емілія з графом повернули разом голови до вікна. Це Киндим кликав свою приятельку трошки побалакати.

— Послухайте, графе, — сказала Емілія, — нам з Киндимом треба обговорити деякі важливі питання. Ви тут попишіть без мене, гаразд? Уявіть собі, ніби я диктую, і пишіть. Описуйте випадки з мого життя.

— А що ж писати? — покірливо запитав учений.

— А що хочете. Описуйте й описуйте…

— Але такі записки будуть мої, а не ваші, Еміліє!

— А ви не хвилюйтеся. Я підпишу в кінці… — сказала Емілія.

Сказала і побігла в садок.

Граф завмер з пером у повітрі, думаючи, думаючи.

Розділ другий

Граф починає писати «Записки Емілії». Як Емілія давала уроки безхвостому коникові

Нарешті граф почав от як:

«Безхвостий коник був зовсім неписьменний, неосвічений і нічого ні про що не знав. Емілія почала давати йому уроки.

— Що таке дерево? — запитала вчителька на першому уроці.— Не знаєш?

Коник не знав.

— Дерево, — сказала Емілія, — це істота, яка не вміє розмовляти і живе, стоячи завжди на одному і тому ж місці. Замість рук у неї гілля, замість ніг — листя. До чужих справ не втручається, а навпаки, дає плоди. Одне дерево дає червоні пітанги — вони надто смачні, коли вже зовсім темно-червоні; зелені, жовті чи трохи червоні ніхто не хоче їсти. Друге дає жовті помаранчі, солодкі й кислі; з кислих тітонька Настасія варить солодке варення. Третє — ось як те величезне (уроки завжди відбувалися в садку) — дає чорні кульки під назвою «жабутикаба» — жа-бу-ти-каба. Не треба казати «жа-ти-бу-ка-ба», тому що всі сміятимуться. Бразільські овочі мають взагалі дуже довгі назви. Можна подумати, що жабутикаба завбільшки з кавун. А проте це найменший з наших овочів. Чорненький і ось такий малесенький. Є запитання?

— ??

— Ну певна річ, є. Чому дерева ніколи не йдуть з свого місця? Тому що у них коріння. Коріння — це криві ноги, якими дерева йдуть у землю. І земля заважає їм перейти в інше місце. Вони йдуть кудись тільки тоді, коли приходить сокира.

—. Сокира — це лютий звір, який змінює форму дерева і його назву. Воно потім зветься «поліно». По-лі-но. Сокира складається з леза і ручки.

— ?

— Так, у сокири також є ручка, за яку її тримають. У сокири одна ручка, у кошика також. У мене дві, у тебе зовсім нема, тільки ніжки. Є запитання?

— ?

Коник дуже дивувався, і було чого…

Емілія взагалі дивно висловлюється. Вона завжди каже дурниці. Але часто це дуже розумні дурниці. Вона про все думає по-своєму. Ось, наприклад, як вона пояснила коникові, що таке овочі:

— Овочі — це такі кульки, які дерева вішають на свої гілки, щоб принести втіху пташкам і людям. Всередині — сік чи м’якуш. В яблуках — м’якуш, у помаранчах — сік. А перець взагалі не овоч, а городина. Він пече язик, але вогню в ньому нема, а це тільки так кажуть — «пече». Про вогонь кажуть «пече» і про перець «пече». В мові багато слів означають різне. І слово «язик» означає різне і для різного служить. Наприклад, язик, що надсилають в баночках з Ріо-Гранде, дуже