З любов’ю, Обрі - Сюзанн Лафлер

Я пробиралася до столу з їжею. Біля стіни сидів Маркус і будував піраміду з цукерок.

— Привіт, Маркусе! — сказала я, сідаючи на стілець поруч із ним і знімаючи свого ковбойського капелюха.

Я не була впевнена, як говорити з ним про те, про що я збиралася.

— Я бачила тебе сьогодні в Емі.

— Так.

— Вона тобі допомагає?

Він стенув плечима.

— Вона хороша.

— Так, — я погодилася. — Чому ти до неї ходиш?

— Сімейні обставини, — відповів він.

— О, — сказала я. — У мене також.

Я була готова припинити цю розмову, та Маркус продовжив.

— Тато пішов від нас. Минулого року.

— Мені дуже шкода, — сказала я.

— Тато пішов, бо я погано поводився.

— Ні, Маркусе, не тому.

— Тому. Я ніколи не міг всидіти на місці. Весь час галасував. Не міг нормально повечеряти. Це те, що він весь час казав мені: «Сядь спокійно!», «Втихомирся!», «З’їж вечерю!».

Я не знаю, що змусило мене це зробити. Добре, що на вечірці було темно, і наші руки не було видно під чорною паперовою скатертиною. Я взяла Маркусову руку. Вона була липка й гаряча, але я все одно її тримала. Маркус здавався здивованим.

— Це не твоя вина.

Маркус похитав головою. Робив це протягом кількох хвилин, і волосся било його по обличчю. Він мотав головою, ніби хотів витрусити всі спогади прямо через вуха.

Наступного дня під час обіду, до того як знайти Бріджет, я побачила Маркуса, який сидів сам і колупався у своєму шкільному обіді. Я сіла навпроти нього.

— Привіт, — сказала я.

— Привіт, — сказав він, не піднімаючи голови.

— Слухай, — сказала я. — Я хочу тобі про щось розповісти.

Він підняв голову і стенув плечима. Думаю, це означало, що я можу продовжувати.

— Моя мама також пішла. Маю на увазі, як і твій тато. Треба було тобі вчора про це сказати.

Маркус кивнув і знову взявся перемішувати свою овочеву суміш. Морква, кукурудза, стручкова квасоля.

— Вона пішла через тебе? — запитав він.

Кілька хвилин я розмірковувала.

— Вона не лишилася через мене, — сказала я нарешті.

Під столом Маркусові ноги стали відбивати чечітку. Над столом Маркус кивнув, і чуб впав йому на очі. Я встала, щоб піти. Хоча між нами був стіл, я почувалася так, ніби Маркус мене обійняв.

~ ~ ~

Мамо

Люба матусю!

Як тобі Колорадо? Я ніколи там не була.

Ну, ти й сама це добре знаєш. Ти знаєш усі місця, де я була.

Чому

Привіт, мамо!

Я хочу, щоб

Привіт, тату!

Я справді дуже-дуже сумую за тобою і хочу, щоб ти був зі мною

~ ~ ~

Я сиділа на дивані і з увімкненим телевізором робила домашні завдання. Розкрита папка лежала на колінах. Ноги відпочивали на журнальному столику, на них балансував підручник із математики. Зайшла бабуся, стала за мною і поклала долоні