Дівчинка з Землі - Кір Буличів
Я звернув до далеких гір. Дорогу мені перетнула процесія довгоногих жовтих ящірок. Попереду дріботіла найвища, за нею — менші… Я налічив їх двадцять три штуки. Остання ящірка була зовсім маленька. Я міг піймати її, але не став — спершу треба роздивитись, з’ясувати, чим вони живляться, а то не довезеш до Землі.
Високо наді мною пролетів птах Крок. Він прямував до гір. Найпевніше, його гніздо саме там.
Я випустив автоматичну сіть і накрив нею метрового синього метелика. Поки я орудував маніпуляторами, щоб приспати метелика і сховати в багажник усюдихода, не пошкодивши крил, загорівся екран відеофона, і на ньому з’явилося стривожене обличчя Полоскова.
— Послухай, — почав він, — я запустив металорозвідника.
— Ну й чудово, — відповів я. — Стривай, зараз укладу метелика…
— Але зв’язок із ним урвався.
— З металорозвідником?
— Атож. Цього ще ніколи не бувало. Я все перевірив. Через три хвилини після зльоту він замовк.
— Доведеться піднятись на катері, наздогнати його і полагодити, — мовив я, вкладаючи метелика в контейнер.
— Про це я й хотів тобі сказати. Я полечу шукати його, а ти повертайся до корабля. Не подобається мені ця планета.
— Ти помиляєшся, Гено, — заперечив я. — Планета чудова. Я радий, що ми сюди потрапили.
— А якщо й справді тут загинув Другий капітан?
— Ти віриш у це?
— Не знаю. Але якщо такий досвідчений капітан міг тут загинути, виходить, планета таїть якусь грізну небезпеку, що про неї ми й не підозрюємо.
— А може, просто двигуни відмовили? Адже це буває навіть із найкращими кораблями. Або на капітана напало тутешнє чудовисько. Наприклад, птах Крок. Ти бачив, який у нього дзьоб?
— Звичайно, бачив.
І Полосков вимкнув екран.
Ще один птах пролетів наді мною до гір, і я запам’ятав напрямок польоту. Напевно, там гніздо.
Треба буде неодмінно з’їздити. Несподівано впали сутінки. Я повернув назад до корабля.
Я поставив усюдихід біля самісінького трапа, у темряві піднявся по ньому і пройшов на місток.
Найперше я перевірив, де мої супутники. Зелений сидів у машинному відділенні і чаклував над приладами. Аліса обізвалася з каюти. Сказала, що читає. Тоді я вийшов на зв’язок із Полосковим.
— Як у тебе справи? — спитав я.
— Запеленгував металорозвідника, — відповів Полосков. — Скоро наздожену. Не вимикай рації.
Я всівся біля ілюмінатора і слухав, як Полосков бурмоче щось собі під ніс, намагаючись піймати металорозвідника. Коротка ніч закінчувалась. Я дивився вдалину, на ліс, гори і намічав собі шлях на завтра. От поїду вздовж тієї річки, потім виберуся на горби… Треба буде взяти Алісу. У всюдиході їй ніщо не загрожує…
— Спіймав, — повідомив Полосков. — Узяв його захватами і повертаю назад.
І в цю мить я побачив, що на майданчик перед «Пегасом» вийшла Аліса. Вона ступала обережно, навшпиньки, оглянулась на ілюмінатори, але мене не помітила.
Було прохолодно, й Аліса вдягла жовтий пухнастий комбінезон. Певно, зібралася кудись далеко. Але найдивніше — перед нею по траві гордо простував говорун. Він був прив’язаний на довгому ланцюжку. Другий кінець ланцюжка Аліса тримала в руках. Вона сказала щось говоруну, і той злетів у повітря. Аліса відпустила якомога більше ланцюжка, щоб не заважати говорунові летіти. Він змахнув крилами й поволі, ніби розуміючи, що Аліса не вміє літати, подався до лісу.
Тільки тоді я схаменувся.
Я ввімкнув динамік і крикнув на весь ліс:
— Алісо, ти збожеволіла! Негайно вертайся!
Але тут я злякався, що вона мене не послухає, і побіг по трапу вниз, аби наздогнати її і повернути на корабель.
Коли я підбіг до люка, Аліса була вже аж під лісом. А над нею кружляв велетенський птах Крок.
— Алісо! — крикнув я.
Та вона була далеко й не почула мого крику.
Ні рушниці, нічогісінько нема напохваті!
Що робити?!
Не тямлячи себе я кинувся вниз по трапу.
Аліса побачила птаха, що знижувався, і з переляку випустила ланцюжок. Наполоханий говорун майнув до дерев.
Я біг до Аліси і бачив, як птах Крок пустив білі пазурі, як він схопив жовту пухнасту фігурку і, набираючи швидкості, шугнув угору.
Я біг, дивлячись, як зменшується, підіймаючись, птах, вимахував руками…
Через десять хвилин Полосков знизився біля «Пегаса». На той час ми з Зеленим уже були готові до погоні. Ми спорядили малий катер.
— Ви куди? — здивувався Полосков.
— Крок украв Алісу! — крикнув Зелений. І замовк, бо від горя йому одібрало мову.
— Стрибай сюди! — наказав мені Полосков.
Він опустив свій катер аж до землі. Я підстрибнув, ухопився за нижній край розкритого люка і перемайнув у рубку.
Полосков відразу ж набрав висоту.
— Куди він полетів? — спитав він голосно, пересилюючи гул двигуна.
— Туди, до гір, — відповів я. — Там у них, напевно, гніздо.
Ми дісталися до гір за кілька хвилин. Але знайти гніздо було не так легко. Тисячі однаковісіньких гострих скель здіймалися над плоскогір’ям і ми понад годину кружляли над ними, нічого не знаходячи. І з кожною хвилиною у нас було дедалі менше шансів знайти Алісу живою.
