Краще сидіти вдома... - Аліна Миколаївна Болото

Світлана з відразою глянула на власну руку із браслетом, устала, обтрусила сухі травинки зі штанів.

— Ви знову Антеля одного посилаєте! — з докором сказала вона Степену.

— Нічого з ним не станеться! Карабін у нього є.

Клодт раптом насупився, поправив свій власний карабін, недбало закинутий за плече, занепокоєно поглянув у бік будинку. Світлані чомусь стало не по собі. Навіть Степен відчув зміну настрою, і повторив уже менш радісним тоном:

— Карабін у нього…

Чекали ще хвилин десять. Антель не з’являвся. Клодт пошепки вилаявся й зняв з плеча зброю:

— Піду подивлюся!

Світлані не хотілося залишатися зі Степеном, але йти в підвал… не хотілося ще більше.

Клодт зник за рогом будинку. Степен спритно зірвав з плеча свій карабін й застиг напоготові у напруженому очікуванні.

— Могли б і самі сходити! — сказала Світлана, дивлячись собі під ноги.

— Плескай язиком менше! — огризнувся Степен. Він почав нервувати, зброя так і танцювала в його руках. Кілька разів Степен безуспішно намагався вгамувати тремтіння, але руки не слухалися.

— Однаково промахнетеся! — мстиво пообіцяла Свєтка. — Можете опустити.

З-за рогу з’явився Клодт із карабіном в одній руці й киркою в іншій. Губи його були щільно стиснуті, брови зійшлися в одну лінію. Степен полегшено зітхнув:

— Усе гаразд?

Клодт не відповів. Вираз його обличчя був досить красномовним. У Світлани стислося серце: «Бідний Антель!»

Клодт повісив карабін на шию, взяв кирку двома руками й, підійшовши, увігнав її в щілину між каменями. Кілька секунд Світлана бездумно слухала удари кирки й поштовхи власного пульсу в скронях, потім отямилася: «Тайфун?!» Ні слова не кажучи, вона повернулася й побігла до будинку.

— Стій! — запізніло гаркнув позаду Степен, але Світлана не зупинилася.

Вона промчала по газоні, плутаючись у високій траві й спотикаючись об невидимі перешкоди, перескочила через повалену статую, рвонула на себе важкі двері… Ведмежа шкура чомусь звисала з оленячих рогів, під буфетом валялися осколки розбитої порцелянової тарілки, а на дерев’яних східцях лежав карабін з розбитим прикладом і неприродно вигнутим стволом. Світлана не затрималася в холі, стрибаючи через дві сходинки, вона вибігла нагору і з силою штовхнула двері!

Тайфун так само лежав на ліжку, і Васько так само дрімав у нього на грудях. Кіт навіть очей не розплющив, лише повів вухом і злегка пересмикнув шкурою. У Світлани якось одразу ослабли ноги, вона ледь дійшла до крісла й упала в його запилюжене нутро.

У коридорі загриміли кроки, і в кімнату влетів злегка захеканий Клодт. Одним поглядом охопивши кімнату, він зупинився біля ліжка, перевірив навіщось пульс птерода й незрозуміло хмикнув.

— Що? — запитав Степен, з’явившись на порозі.

— Нічого.

Степен мовчки простягнув йому покручений карабін.

— Я бачив.

Клодт задумався на мить, потім швидко повернувся до Степена й витягнув у нього з кишені маленький револьвер.

— Стріляти вмієш? — запитав він у Світлани. Вона підвела на нього нерозуміючі очі й заперечливо похитала головою:

— Я не знаю.

— Це як розуміти?! — обурився Степен.

— Заткнися! — попросив Клодт. — Стріляти дуже просто.

Він показав, як вправлятися з револьвером, потім відчинив вікно:

— Ми будемо внизу, якщо що… почуємо. Не бійся.

А справи-то кепські! Зетаги потихеньку усувають конкурентів, не заважаючи провідникові розшукувати Могутність. Що буде потім? Клодт квапиться, він сподівається відшукати схованку раніше за зетагів, і тоді йому ніхто не буде страшний, але…

Дурнувата історія! Звідки узялися Степен і компанія? Жоден землянин не міг знати про легенду Орві, жодна істота із закритого сектора не відала таємниці Могутності, і проте люди втрутилися. Найімовірніше, це штучки перекрученої реальності.

Жаль хлопчиська, зі всієї компанії Степена це була найсимпатичніша людина. Степен сподівається, що з кожним новим убивством сила зетагів тане. Так-то воно так, у Тайфуна — з кожним кроком у перекрученій реальності, у них — з кожним новим убивством. Тайфун майже повністю втратив свої птеродські здібності, зациклившись на образі людини, вони теж зациклилися на своїх образах, але сил у них цілком досить, щоб устигнути добити всіх. Я боюся? Нісенітниця! Я нічого не боюся, я просто не люблю зетагів. Їм ніхто не потрібний, крім провідника. Провідник їм теж не буде потрібний, як тільки Могутність буде знайдено. Завданнячко. Я — простий ультуновий кіт, що цілу вічність не їв риби! Хіба консерви — це риба? Бр-р! Зетага можна вбити, тому вони намагаються на рожен не лізти, але є тисяча способів позбутися людини тихо. Поки у