Артеміс Фаул. Розум проти чарів - Йон Колфер

Десь іншим разом Мульч і заперечив би йому, дао талан і «судьба» — це одне й те саме. Але не тепер.

— Ти, гноме, любиш, в натурі, вогонь?

Мульч заперечливо затряс головою.

— Стид і страм! — вирік «Бородавка». — Бо я січас запхну оцю вогняну кульку тобі просто в горлянку.

Гномові вмить пересохло в горлі. Як же це характерно для Гном’ячого братства! Що ненавидять гноми? Вогонь. Хто єдині з усіх створінь можуть вичакловувати кулясті блискавки? Гобліни. А з ким гноми затіяли бійку? Ну, то є в декого мізки у голові чи немає?

— Ну-ну, обережніше! — Мульч позадкував до стіни. — Ми ж усі злетимо в повітря.

— Хтось і злетить, але не ми, — вишкірився «Бородавка» і втяг блискавку в свої продовгасті ніздрі. — Ми, в натурі, вогнестійкі.

Мульч добре знав, що станеться наступної миті. Не раз і не два доводилося йому бачити, як це відбувається. Де-небудь у темному закапелку гурт гоблінів заганяв у куток якогось самотнього гнома, притискав його до землі, а тоді їхній ватаг вистрілював зі своїх двох ніздрів, як із двох цівок рушниці, нещасному просто в обличчя.

Ніздрі «Бородавки» затріпотіли, він лаштувався виштовхнути блискавку. Мульч затремтів. Йому лишався тільки один-єдиний шанс. Гобліни припустилися великої помилки. Вони не схопили його за руки.

Гоблін ротом набрав повні груди повітря, збільшуючи всередині себе тиск, аби потужніший вийшов струмінь вогню. Закинувши назад голову й цілячись гномові в обличчя, «Бородавка» почав видихати… І тут Мульч, блискавично метнувшись уперед, заткнув йому ніздрі великими пальцями. Бридко було відчути свої пальці в сопливій гоблінській носяці, але це все-таки краще, ніж перетворитися на гном’ячий шашлик.

Кулястій блискавці нікуди було подітися. Вона рикошетила від Мульчевих пальців і відскочила назад, у гоблінову голову. Шляхом найменшого опору виявилися сльозові канали, тож полум’я щільними струменями вирвалося назовні попід очними яблуками «Бородавки». Море вогню розлилося по стелі камери.

Мульч висмикнув пальці й, хутенько їх обтерши, заклав у рот, аби природний бальзам, що містився у його слині, розпочав процес зцілення. Звісно, коли б Мульч зберіг чарівну силу, йому досить було б просто побажати — й попечені місця враз зажили б. Але він вибрав злочинне життя й мусив заплатити за це втратою чарівної сили.

Вигляд у «Бородавки» був уже зовсім не такий бравий. З усіх отворів його голови курів дим. Хай там які гобліни вогнестійкі, але куляста блискавка добряче прочистила йому довбешку. Якусь хвильку гоблін гойдався-хитався, мов бур’янина на вітрі, а тоді гупнув долілиць на бетонну підлогу. При падінні щось хряснуло. Певне, довгий гоблінський ніс.

Решті зграї такий поворот зовсім не припав до вподоби.

— Ви тіки гляньте, шо він зробив з нашим босом!

— Пиньок смердючий!

— Засмажмо його!

Попіл стінкою Мульч став відступати ще далі. Він-бо сподівався, що гоблінська решта, зоставшись без ватажка, розгубиться. Та де там! Сталось якраз навпаки. Що ж: хоча Мульч і не звик нападати перший, але іншого виходу в нього не було, як тільки атакувати.

Розчахнувши щелепи якомога ширше, Мульч стрибнув уперед і стис в зубах голову найближчого кривдника.

— Фсі нагад! — крикнув він попри ту перешкоду в пащі. — Фсі нагад, а то фаш друшок тут і ґиґне!

Отепер гобліни й справді розгубилися. Звісно, вони не раз бачили, на що кутні зуби гнома можуть перетворити гоблінську галову. Не дуже приємне видовище.

Але за хвилину гобліни створили кожен по кулястій блискавці.

— Я фас попередиф!

— Всіх нас ни проковтнеш, пиньок!

Мульч щосили боровся з бажанням зціпити зуби. Відразу пережовувати все, що потрапляє в рот, — це найдужчий із гном’ячих інстинктів, генетична пам’ять, породжена тисячоліттями копання тунелів зубами. Той факт, що гоблін корчився у нього в повній слини пащі, йому більше шкодив, ніж допомагав. У Мульча не лишалося вибору. Зграя насувалась, а зуби, єдина його зброя, не були вільні. Що ж, настав час щось перекусити. Даруйте за каламбур.

І тут зненацька двері розчахнулись. До камери влетів неначе цілий загін поліціянтів. Мульч відчув холодну крицю пістолетного дула у себе на скроні.

— Виплюнь ув’язненого! — наказав чийсь голос.

Мульч залюбки виконав наказ. Увесь заслинений, гоблін гримнувся, блюючи, на підлогу.

— І ви, гобліни, погасіть блискавки!

Кулясті блискавки одна по одній згасли.

— Я не винен, — заскиглив Мульч, показуючи на «Бородавку», що бився в корчах. — Він сам себе підірвав!

Поліціянт заховав зброю в кобуру й дістав пару наручників.

— Мені начхати, що ви тут робите, — сказав він, обернувшись до Мульча, й замкнув наручники йому на зап’ястках. — Коли б моя воля, я б замкнув вас усіх у великій камері, а через тиждень повернувся б, щоб її помити. Але командувач Корч побажав зустрітися з тобою нагорі, й то негайно.

— Негайно?

— Просто Зараз, коли не швидше.

Корча Мульч знав. Саме завдяки командувачеві гном-клептоман кілька разів сідав на дармові урядові харчі. Що ж Джуліусу від нього треба? Зрозуміло, що йдеться не про чаркування на двох чи похід у кіно…

— Просто зараз? Але ж нагорі білий день. Я згорю!

Поліціянт засміявся.

— Ні, друже, там, куди тобі стелеться доріжка, немає денного світла. Там взагалі нічого немає.

Корч чекав на гнома в порталі часового поля. Придумав цей портал також О’Гир. Ельфи та інші чарівні істоти могли через портал заходити в часове поле й виходити з нього, ніяк не впливаючи на зупинений часовий потік. Практично це означало, що, хоча на транспортування Мульча до поверхні пішло майже шість годин, його закинули в поле всього за хвилинку після того, як командувачеві сяйнула ідея послати по іменитого злодія.

Це вперше Мульч