Хто проти суперкрутих - Анна Аудгільд Сульберг

— І це не підходить? — зітхнула вона. — Альо, чим погана назва «Бріттані Петерс Бенд»?

— Нічим, — кахикнув Нільс. — Але потрібна якась простіша назва. Щоб усім запам’яталася…

Нільс добре вміє оминати гострі кути. Має дипломатичний хист, як каже моя мама.

— А як щодо перших літер наших імен? — запропонував Нільс. — Н, АБ, Ю, Б… НЮАББ? Ні… Ю.А.Б.Н.Б.? Ні…

Цю ідею ми відразу відкинули.

— Назви гуртів й імена виконавців, які мені найліпше запам’ятовуються, дуже короткі, — втрутилася Юганна. — Ріанна, Coldplay, Бейонсе і таке інше… Просто ім’я… Одне слово…

— Агов! — обурилася Бріттані. — А Майлі Сайрус чи «One Direction»? Чи Кеті Перрі? Ти що, їх не пам’ятаєш?

— Але це лише хтось один з гурту, а не весь гурт, — заперечила Юганна.

— Он як! А Бейонсе чи Ріанна? Де тут ім’я гурту?

— Я пропоную, щоб усі написали по дві назви, — урвав суперечку Нільс. — Одну — на одне слово й другу — на два слова. А тоді оберемо назву, яка нам найбільше пасуватиме. Яку легко буде оголосити гучно на всю залу і яка не звучатиме шкарадно. Окей?

Ми глянули одне на одного.

Окей.

За хвилину ми вже розсілися по кутках і думали-думали, аж голови тріщали.

Моя теж тріщала. Бо я не мала наготованої назви з двох слів. Я написала «Темна конячка», бо ми, власне, й були темною конячкою. Саме такою, яку мав на увазі Маґнус. Можливо, ви й самі знаєте, але «темна конячка» — це загадкова людина, про яку майже нічого не відомо і яка тримається осторонь від усіх. Від темної конячки ніхто нічого не сподівається, але іноді вона може збрикнути й приголомшити. До того ж мені дуже подобалося з’являтися на людях у чорному.

Моя пропозиція з одного слова була такою простацькою, що я навіть не посміла її озвучити. Добре, що промовчала, бо коли ми обговорювали пропозиції, сталося дещо дивне.

— Я починаю! — вигукнула Бріттані. — Моя пропозиція з двох слів «Бріттані Бенд».

Я чула, як зітхнула Юганна.

— А з одного слова? — крекнув Нільс.

— Ну, я вибрала це слово, бо так називався мій коник у США, коли я там ще жила. Але, коли… померла моя мама, довелося move back to Norway, і… мені не дозволили… не дозволили взяти його зі собою… І-і-і…

Бріттані раптом замовкла.

Її щоками розпливалася чорна туш із повік.

— Anyway! — голосно сказала вона й перевела подих. — Він був зовсім чорний, дуже лагідний і називався Темний. Ось моя друга пропозиція. «Темна…»

Від несподіванки я ледь не перевернула на Бріттані штатив мікрофона.

— Агов! — зарепетувала вона. — Якщо тобі не подобається мій варіант, це ще не привід мене вбивати!

— Якраз навпаки! — вигукнула я. — От подивись на мою пропозицію з двох слів! Поглянь!

Я підняла догори аркуш, щоб Бріттані побачила, що там написано.

Я і Бріттані одностайно відкинули пропозиції Нільса та Юганни. А вони й погодилися. Усі зійшлися на тому, що вибір одразу двома учасниками майже ідентичної назви для музичного гурту випадковим бути НЕ може. Хоч Темний Бріттані й був конем, ми обидві тішилися, що взяли гору.

Так виникла назва «Темна конячка».

А ось чорні сценічні костюми були винятково моєю ідеєю.

Чи радше ідеєю тітки Муни. Запрошуючи мене й Нільса на зустріч, щоб ознайомити з деталями «Операції „Тако“», вона запропонувала одягнутися у те, в чому я залюбки ходила б до школи. Тітка мала на увазі чорну сукенку й черевики-мартенси.

На щастя, решта гурту не мала нічого проти. Нільс, який знав про мої уподобання заздалегідь, звісно, мене підтримав. На думку Юганни, чорний одяг пасував до назви. Бріттані була в дуже гарному гуморі, бо її пропозиція певним чином виграла, ще й нагода з’явилася трохи поговорити про улюбленого коня, тож вона не сперечалася. І тим більше не сперечалася, коли я сказала, що моя мама сплете нам супермодні напульсники.

Ось так ми й вирішили виступати в чорному.

— Ми готові назвати переможця! — прогримів у залі голос Одда. — Повертайтесь на свої місця! Журі вже на сцені!

Я спробувала перехопити погляд Нільса, але даремно.

Він незмигно дивився на двері спортзали. Рот розтулений, очі викочені. А ніздрі? Я знаю різні варіанти тремтіння ніздрів Нільса, але такого ще не бачила. Немов очманілі пропелери літака!

— У чому справа, Нільсе? — тривожно запитала я.

— Щось трапилося? — запитав Маґнус.

— Щось із твоєю мамою? — допитувалась я.

Я завжди таке питаю, коли вмикається ніс Нільса, — це своєрідний рефлекс. Мама Нільса не схожа на жодну маму з тих, кого я знаю. Нільс, наприклад, завжди ходить у крамницю на закупи. Якось, коли я ще була маленька, почула, як тато сказав, що в Нільсової мами нерви. Я тоді не зрозуміла, що він мав на увазі, зате зараз, здається, розумію. Щось трохи схоже відбувається іноді зі мною, коли тіло стає немов затісне, і дихання не може вирватися назовні. Хоча Нільсова мама ніколи не хапає судомно ротом повітря, принаймні я не була при такому свідком. Натомість вона наглухо замикається у чотирьох стінах.

Тільки б із нею нічого не трапилося. Тільки не тепер. Ще кілька хвилин, і дізнаємося, провалились ми чи ні. Хоча Нільс міг мати й інші причини для хвилювання.

Але марні були мої сподівання.

Щось таки трапилося з його мамою.

— Вона сказала, що спробує, — пробелькотів він. — Але я не думав, що вона це таки зробить!

— Що зробить?

— Прийде подивитися на мене!

— Що?! Твоя мама тут???

Я була в не меншому шоці, аніж Нільс.

Його мама навіть на батьківських зборах ані разу не була. Учителям доводилося їздити до неї додому, бо вона не любить виходити на люди. Вона не була на жодному святі з нагоди закінчення шкільного року. Не кажучи вже про Конкурс талантів!

— Вона стоїть у дверях, — сказав Нільс. — Разом із татом і Пуделихою.

Вісімнадцять з половиною

— Отже, що скаже вельмишановне журі? — запитав Одд. — Важко було ухвалювати рішення? ПеКа?

ПеКа нахилився до мікрофона посеред сцени.

— Та ні. Що ж тут важкого? Треба було тільки зібрати докупи бали й підрахувати результати.

— О, учитель суспільствознавства, який вміє рахувати в голові! — вигукнув Одд. — Це тішить серце старого математика! Садіа, ваш коментар?

Мама Надіфа прокашлялася.

— Що ж, я сказала б, що нам було непросто. Коли ми пододавали бали, виявилося, що двоє учасників набрали