Таємниця підводного човна - Андрій Анатолійович Кокотюха

— Рано радієш, — суворо відповів той, хоча видно, що й сам зрадів не менше. — Поки ми не знаємо, що саме там є, не будемо себе надіями тішити.

— Надія завжди повинна бути, — зауважив Данило.

— Що більша надія, то сильніша гіркота, коли вона не збувається, — прорік Капітан, хоча відразу ж погодився вже інакшими, простішими словами: — Але ж правий ти, розумнику мій дорогий! Без надій нічого не буває. Всі ми робимо щось із надіями. Так що давай, Богдане, сідай на своє коронне місце. А ти, Даньку, гляди, аби «Рибка» далеко звідси не відпливла. Готові?

— Так, пане Капітане! — відповіли хлопці тихим хором, аби луна не пішла тісним черевом «Рибки».

Данило примостився біля приладів. Богдан швидко зайняв Капітанове місце, руки звично стисли вже знайомі ручки-важелі. Човен трохи гойднувся, втративши впевненого керманича, та Богдан не розгубився, швидко виправив ситуацію, втримав «Рибку» на плаву, взявся за кермове колесо. Капітан тим часом уже начепив акваланг, встромив до рота гумовий загубник, перетворившись на підводного мешканця, махнув хлопцям рукою і зник у відсіку, за яким був люк, що вів на морське дно.

Знову потяглися напружені хвилини чекання. Данилові з Богданом дуже хотілося бачити, що робиться там, під водою. Як Капітан опускається до затопленого човна, чи човен там на дні, чи це той самий «Сом». А раптом там спочиває інше судно, взагалі — піратський галеон, теж із незвіданими скарбами на борту… Проте лишалося обом хлопцям вдовольнитися побаченою в ілюмінатор постаттю водолаза, далі його рух під водою можна було відстежувати хіба що на приладах — ехолот видав нове рухоме тіло в радіусі своєї дії. Щоправда, сигнал лишався стійким, Богданові вдавалося утримувати човен так, як потрібно.

Та ось рухоме тіло зникло з приладів. Час, здається, зовсім зупинився. Данило тяжко дихав, витер холодний піт із чола. Богдан теж спітнів, та навіть не наважився втертися, для цього треба було випустити кермо. Зрозумівши це, Данило скинув футболку, витер нею лице друга.

Аж раптом ехолот знову відреагував на рух під днищем «Рибки». Хлопці видихнули разом, дві пари очей прикипіли до приладу. Капітан — а то був він, більше нікому! — швидко наближався до них. Ось майнула темна довгаста постать за ілюмінатором…

І незабаром у відсіку почулося шарудіння — це командир повертався на своє судно. Відсунулися важкенькі металеві двері. Данило з Богданом уже не мали сил терпіти — рвонулися назустріч, кинувши все. Човен, втративши керманича, загрозливо гойднувся. Почувся суворий голос Капітана:

— Куди, куди?! Всі по місцях! По місцях стояти, я сказав!

Богдан повернувся до керма, важелів і приладів. Данило ж не квапився виконувати наказ: для чого, коли за показами ехолота вже стежити не треба. Замість того він спробував узяти з рук Капітана здобич, з якою той повернувся, — прямокутну ковану водонепроникну скриньку. Та не втримав у руках, надто важкою вона виявилась. Впустив, ледь встигнувши прибрати ноги. Скринька з гуркотом упала на підлогу.

— Ага-ага! — прогудів Капітан з-під водолазної маски, тоді зняв її, вийняв загубник, обережно скинув балони, зняв неопреновий каптур, вивільнивши вологу сиву гриву, повторив: — Ага-ага! Обережно, щасливцю мій дорогий! Ти мені тут човна на радощах розвалиш.

— «Сом»? — тільки й зміг видушити з себе Данило.

— «Сом»! — гордо відповів Капітан. — Найсоміший із сомів! Напис на борту, точний опис, я його наче все життя бачив перед очима. Затягло його, звичайно, мулом. Та люди, котрі човна топили, знали, що роблять і для чого, скажу я вам, хлопчики мої дорогі.

— Тобто?

— Розраховували так: ті, хто його знайде, не мусили б довго вовтузитися й морочитися. Або відразу підняти, або так, як я зробив: роздраїти відповідний люк, проникнути на корабель — та мене фактично іуда водою влило! Заплив до кают-компанії, там побачив мертві тіла наших героїв. Впізнати в темряві важко. Але так собі думаю: ось ця скриня була або поруч із капітаном, або поруч з мічманом Волохом. Добре, головне ми зробили. Тепер відчинимо скриню в спокійній обстановці…

— …перерахуємо скарби, поділимо грошики… — продовжив зі свого місця Богдан.

Не сподобався Данилові погляд, кинутий Капітаном на його друга. Так само слова Майстренкові не лягли на душу. Хотів уже гасити пожежу, котра ось-ось могла спалахнути в тісному задушному череві підводного човна на морський глибині, але враз запищав один із приладів.

Де відволікло усіх. А Капітана — стривожило.

— До нас щось наближається, — мовив, забувши про необережну Богданову фразу, — йде до нас щось?

— Велика риба? — спитав Богдан.

— Не під водою. Згори. Ось бачите — цей монітор видає відповідний сигнал. Корабель якийсь, і то дуже близько.

— Наскільки близько?

— Як для відстані між двома людьми — далеченько. Але коли говорити про морські відстані… Щось на підході до бухти.

— Щось?

— Хтось, — виправився Капітан. — І дуже я боюся… Точніше, не боюся, хоча… Ага-ага… Пусти-но, друже мій дорогий.

Зараз Капітан знову осідлав, як то кажуть, свою хвилю. Влаштувавшись на своєму місці, він почав рухати важелями, натискати кнопки та керувати рульовим колесом, піднімаючи човен на перископну глибину. Коли досяг мети, підняв перископ, мовчазним кивком звелів Богданові повернутися за стерно, а сам припав до окуляра.

Вдивився уважно.

— Ні, — вимовив стиха. — Хоча… де ж ні, коли так… Ох… Ой-ой-ой, хлопчики!

— Що? — видихнули ті хором.

— Влип я сам і вас втягнув.

— Ми не малі діти, самі пішли, — серйозно сказав Данило. — То що там таке?

— Той самий ворог, про якого я вас попереджав. Ось він, легкий на спомин… Щоб ти затонуло, чортове корито… Не можна такого бажати, але… Все одно тепер!

— Можна? — Данило кивнув на окуляр.

Капітан кивнув, відступив. Притиснув Данько лице до гумових країв окуляра, глянув.

Побачив досить чітко морську поверхню.

Й просто перед собою — військовий корабель, що наближався на всіх парах. Навіть назву на борту зміг розгледіти.

— «Ковчег»! — зойкнув Данило. — Богдане, це «Ковчег»! Той самий, про який Галка…

— Та я пам’ятаю! — відмахнувся Майстренко. — Як він тут опинився? Там якийсь адмірал… Союзов, здається…

— Ага, Віктор Союзов, — кивнув Капітан. — Мій давній ворог і суперник. Називає себе переможцем, таке значення його імені. Давно «Сома» шукає сам. Це я від нього й ховаюсь переважно. Бач, таки вистежив. Ніхто ж не знав, де ми, що та як…

— Ну, припустімо, знало ще кілька людей, — Данило з Богданом перезирнулися. — Але про це потім. Тепер що робимо? Якось треба звідси вшиватися, поки нас не наздогнали.

— Вислизнути ми спробуємо, — розважливо мовив Капітан. — Ось лиш одне, друзі мої дорогі: його крейсер спеціально