Таємниця підводного човна - Андрій Анатолійович Кокотюха

— Ви точно не передумаєте? — здається, погрози адмірала Галку зовсім не налякали.

— Ти поглянь на неї! — аж побуряковів адмірал. — Вона ще й допитується!.. Навіть якщо ти сто разів вибачення попросиш — все, кінець! Гроші твої гавкнулися! І подякуй за те, що зсадимо тебе після вибачень на березі цілою і неушкодженою!

— Ну, дивіться, — знизала Галка плечима. — Краще нам домовитись. Ви самі напросилися.

— Ах ти мала нахабо! — тепер уже аж заревів адмірал, наче справжній ведмідь, зробив до дівчини широкий крок, грубо схопив за руку: — Ану, йди зі мною, дурна мерзото! В трюм, до пацюків! Аж до завершення операції!

Даремно він це зробив.

Дарма сіпнув Галку за руку. Дарма підвищив на неї голос. Дарма взагалі спробував їй погрожувати, коли поруч, на відстані витягнутої шиї, стояв страус на прізвисько Футбол.

Не знав цього адмірал Союзов. Ніхто йому про це не доповів. А якби й доповіли, то навряд чи пихатий морський вовк узяв би те до уваги. Гнів затуманив йому очі, адмірал цілковито втратив обережність — дуже вже йому хотілося покарати зухвале дівчисько раз і назавжди.

Тому він спочатку навіть не зрозумів, як це сталося, — він ще говорив, а міцний страусячий дзьоб уже летів на нього згори донизу, мітячи точно в лоб.

Якщо не вбив би, то точно сильно оглушив би. Та в останню мить ухилився Союзов і страусячий дзьоб лише сильно й міцно черконув його по черепу.

— Ах ти ж!.. — загорлав адмірал, та більше нічого сказати не встиг.

Ступила Галка вбік, даючи Футболові не просто дорогу, а й повну свободу дій. Тепер йому навіть наказувати нічого не треба було. Чітко побачив бойовий птах перед собою запеклих ворогів своєї найкращої подруги, тож показав їм усе, на що здатен.

Спершу влучно вдарив правою ногою адмірала, поцілив у зад — той саме розвертався, аби тікати. Копняк вдався таки на славу — Союзов, дорослий чоловік, підлетів догори мало не на півтора метра.

Щоправда, приземлився він не на живіт — устиг-таки впасти на всі чотири. За що отримав від Футбола другий удар по сідницях, тепер уже лівою ногою.

Від цього ворожий адмірал пролетів уперед, прооравши чисто надраєну палубу своїм хвацьким адміральським носом. А сила удару вийшла така, що від неї з кишені його білосніжних штанів вилетів універсальний ключ від кліток.

— Футбику, ключ! — закричала Галка.

Та до неї вже сіпнувся Кашкет, який лише щойно оговтався, і страус, вловивши небезпеку боковим зором, розвернувся на лівій нозі, мов управний балерун, стрімкий ривок уперед — і ось влучним ударом міцної правої ноги Кашкета відкинуло мало не під самий борт.

Тепер у Футбола з’явилася можливість взяти з палуби ключ. Спершу для порядку стукнувши дзьобом у плече ворожого адмірала, що намагався відповзти на безпечну відстань, розумний птах підхопив брелок з ведмедем і кинув Галці. Дівчина, сіпнувшись уперед, зловила ключа просто на льоту, потім раз-два — відчинила першу клітку, найближчу до себе, з мавпами.

Пара горил вибралися на волю відразу. До Галки вони або за цей короткий час встигли звикнути, або зрозуміли, що дівча — їм не ворог, тим більше, якщо дружить з таким компанійським страусом. А ось до адмірала, Кашкета й усієї команди у цих тварин напевне було ставлення інакше: щойно відчувши волю, горили кинулися в різні боки, ревінням лякаючи всіх, хто був на палубі.

Поки горили разом з Футболом брали палубу під свій контроль, Галка відчиняла наступні клітки. На волю вибралися ведмежата, двоє молодих вовків, приєдналася до цибатого героя й захоплена його подвигами страусиха. Трохи подумавши, Галка випустила барана з вівцею, і круторогий тут-таки пригас до борту Кашкета, що намагався хоч якось перейти в контрнаступ. Але крокодилів та інших мешканців плавучого звіринця дівчина вирішила поки не випускати — не знала, що з цього може вийти.

Тим часом страус стовбичив над переможеним адміралом, загрозливо клацаючи дзьобом. Мудрий птах розумів о цього досить. Та про всяк випадок нагадував: як будуть якісь спроби опиратися, то легко можна, і навіть треба, отримати ще порційку балабухів.

— Командуйте повний назад, пане адмірал! — закричала Галка. — Командуйте, бо гірше буде! Крокодилів випущу!

— Вона зробить! — волав притиснутий до борта Кашкет. — Зробить, зробить, ви ж бачите! Давайте команду, пожалуста!

На кораблі зчинилася справжня паніка. Мабуть, щось таке відбувалося під час великого потопу, коли Ной для порятунку життя на Землі почав будувати свій ковчег.

— Я не чую! Віддайте наказ, пане адмірал! — крикнула Галка на всю силу легенів.

Клацнув загрозливо дзьобом Футбол.

— Повний назад! — вигукнув адмірал Союзов. — Машина стоп! Стоп машина! Відбій бойової тривоги! Повний назад! Повний-повний назад!

Розділ 30

Сумний, бо доводить: за радістю перемоги часто приходить горе втрати

Спинився корабель.

Навіть дуже різко — наказ адмірала виявився для команди справжньою несподіванкою. Палубу труснуло. Галка з незвички ледь втрималася на ногах. Встояла тільки тому, що в останній момент ухопилася двома руками за грати найближчої порожньої клітки. Звірям же — хоч би що. Розігнавши людей, горили, ведмеді, вовки, баран з вівцею та страуси цілковито заволоділи центральною частиною палуби військового судна, хоча й зовсім не усвідомили, яку важливу місію виконали щойно.

Кашкетові таки вдалося під час раптової зупинки «Ковчега» вибратися рачки уздовж палубного борту подалі від баранячих рогів. Та Футбол, хоч би який був радий бачити свою родичку на свободі, все одно не відпускав від себе військовополоненого — адмірала Союзова. Щоразу грізно наближався до ворога, коли той намагався кудись відповзти. Сам же Союзов мав вигляд далеко не загрозливий, це вже не був суворий морський вовк, бо на борту були вовки значно вправніші й напевне суворіші. Адмірал Союзов лежав на палубі жалюгідний, з ненавистю дивився на звичайного африканського птаха, від якого зазнав такої нищівної поразки. До того ж — фактично на очах не просто своїх підлеглих, а й худенького й слабкого з вигляду дівчиська з кумедними кісками.

— Чого тобі ще треба? — прохрипів він. — Чого вам усім ще треба, кажи? Ти тут єдина можеш говорити.

— Можу, — легко погодилася Галка, тримаючись за грати. — Але не надто хочеться, пане адмірале. Мені здається, що тут незабаром будуть люди, які говоритимуть з вами охочіше. Та й ви не матимете права мовчати.

— У мене