Таємниця підводного човна - Андрій Анатолійович Кокотюха
— Не варті вони того, Футбику, — промовила спокійно. — Краще для чогось іншого силу прибережи. Нічого ми з тобою тут не змінимо.
І з гордо піднятими головами вони пішли геть. Данилові з Богданом лишилося хіба що знизати плечима. Галка може говорити, що хоче. Так чи інак, а страус і підводний човен, тим паче такий, як «Рибка», один для одного не створені.
І цей день минув. На ранок, як і домовились, Павло вже за звичкою чекав усю компанію біля корабельного цвинтаря. Галка хоч і заявила друзям, що з ними не розмовляє, таки подалася з усією компанією. Звісно ж, страус не відставав від неї ані на крок.
Завантажившись у човен, Данило з Богданом махнули Галці й птахові руками на прощання. Але ті дружно відвернулися — мовляв, нема чого підлизуватись, пливіть, куди пливли.
До потаємної затоки дісталися вже звичним маршрутом і досить швидко. Капітан у незмінному водолазному костюмі уже чекав на свою команду, потираючи руки.
— Ага-ага, хлопчики мої дорогі! — вигукнув, лиш вони встигли наблизитись. — Все в нас складається дуже гарно! Розвідав я місцевість біля Грецької бухти. Там таки є залишки давнього храму, всі інші прикмети також підходять. Сьогодні нам удача посміхнеться, я в це вірю. Тому на борт, командо моя дорога!
Цього разу хлопці довго не тягли — по черзі спустилися за Капітаном у черево «Рибки», Данило навіть махнув Павлові рукою, нагадавши:
— Тепер пізніше приходь, не так, як учора. Далі звідси йдемо.
— Не забув, знаю, — кивнув Пава.
Задраїли зсередини люк. Човен повільно занурився в темну воду. Дочекавшись, поки водяні кола над ним зійдуться, голомозий повівся дуже дивно, зовсім не дружньо: спершу скрутив дулю в той бік, куди зникла «Рибка», а потім ще гірше зробив — вилаявся непристойно, так, як два дні тому, коли навіть у бувалого в бувальцях Богдана вуха пов’яли. Вчинивши так, Пава наостанок плюнув у воду, а тоді взявся за весла і вправно вибрався із затоки в обійми Храмової бухти. Там запустив полагоджений Капітаном мотор і міцно стиснув стерно.
Він тримав курс на берег. Мчав прямо, стиснувши губи й нахмуривши брови.
Галка й страус походжали там, де й учора. Зістрибнувши з човна у воду й витягши свою посудину на берег, Пава, широко ступаючи, підійшов до них. Зупинився, широко розставив ноги. Військовий бінокль теліпався на шиї. Голомозий любовно погладив його, запхав руки глибоко в кишені широких штанів. Лише тепер Галка звернула увагу на дещо незвичну поведінку хлопця.
— Ти чого такий? — запитала. — Щось трапилось?
— А як ти думаєш? — криво осміхнувся Павло.
— Про що?
— Про все що скажеш? Твої так звані друзі тебе насправді зневажають. Лишили на березі. Стій, мала, пильнуй страуса. А самі займаються цікавими справами. Ми ж із тобою мусимо за наказом твого Данька товктися тут, на березі. А я, до всього, ще й таксистом у них працюю! Паво, відвези! Павлику, забери назад! Ще й знущаються!
— Хто з тебе знущається? — не зрозуміла Галка.
— Бодя твій!
— Приїхали! То Данило мій, а тепер уже й Богдан! Слухай, Паво, хто тебе накрутив? Що сталося за той час, поки ти вертався? Образили тебе мої друзі?
— Не друзі вони тобі! — голосно вигукнув Павло, подавшись уперед. — Не друзі! Друзі так не поводяться! Вони ж мене й за людину не вважали. Особливо Бодя, той сміявся з мене! Він реготав з мене, уявляєш?
— Він може, — обережно визнала Галка, усе ще не розуміючи, чому це з Павою відбулося таке різке перевтілення. — Ми вже звикли до нього. Але він не зі зла, натура в нього така, прикра трошки. Але загалом хлопець він хороший, друг надійний…
— Щось я цього не побачив! Хочеш справжніх друзів побачити, надійних? Он вони їдуть! Дивись!
Голомозий Павло кивнув кудись за спину дівчини. І справді, тієї ж миті почула вона шум мотора. Обернулася. До них сунув уже знайомий пікапчик. Тільки цього разу у відкритому кузові щось було. Не встигла Галка зрозуміти до пуття, що відбувається, коли машина зупинилася біля них. З кабіни виліз чоловік у морській формі, з погонами, і дуже знайомий. Не так сам прибулий, як його кашкет — точно такий два дні тому Галка з друзями бачила на незнайомцеві, який мало не викрав їхнього страуса.
Власне, це був саме він. Широко посміхався, навіть узяв під козирок.
— Здравія желаю! — мовив, підморгнувши Павлові. — То як, пацан, все в порядку?
— У мене — так. Привезли? — суворо запитав голомозий.
— Як домовлялися. Адмірал Союзов слово тримає. Бінокль уже маєш, міг би навіть не сумніватися.
Сказавши так, Кашкет зробив знак рукою. З кабіни вистрибнув ще один чоловік, Галка впізнала і його — бачила на «Ковчезі», серед матросів. Поки дівчина намагалася збагнути, що відбувається, Кашкет з його напарником вивантажили з кузова новенький, надутий уже, зелений гумовий човен. Весла окремо, навісний мотор — окремо.
— Ляля! — вигукнув Кашкет, легенько копнувши човен ногою. — Зараз моторчик начепимо — і все, стартуй, Пашка! Ти такий хотів?
Не знайшлося в голомозого слів — лиш провів однією рукою по біноклю, попестивши його, наче дитину, а другою для чогось погладив себе по бритій голові.
— Давно хотів спитати — сонце качана не пече? — хихикнув Кашкет.
— Не пропече, — солідним тоном відповів Павло і розвернувся до Галки всім корпусом: — Ще й досі нічого не скумекала? Данило б ваш відразу прочухав. Я ж стежив за вами з самого початку! Завдання в мене таке! За це ж я й бінокля отримав! Думаєш, де я його взяв? Від Союзова!
— А човен… за що? — видушила з себе Галка.
— За Грецьку бухту! Той Капітан пришелепуватий — не єдиний, хто підводного човна шукає! Адміралові Союзову ті скарби не менше потрібні! Бо за Капітаном, якого ти, до речі, в очі не бачила, ніхто не стоїть. Він, мабуть, навіть ще не думав, що робитиме зі скарбами! За Союзовим же — сила! Махіна! Ось із ким дружить треба, ось кому довіряти! Не те що вашим невдахам!
— Ти зрадив хлопців? Продав їх за бінокль і човен? — Галка не хотіла вірити своїм вухам.
— Продав! — зухвало вигукнув Пава. — Звичайно, продав! Аби ще вони зі мною нормально повелися, я б тільки біноклем обмежився! Сказав би Союзову — нічого Капітан у Храмовій бухті не знайшов!
